Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

Коли Мур нарешті знайшов білочку в буреломі — збентежену й загублену — вона тремтіла від страху. Спершу вона хотіла тікати, почувши, шелест у заростях. Але щойно впізнала Мура — її очі спалахнули надією.

— Не бійся, я тут, — лагідно сказав Мур, простягуючи їй лапу. — Розбійники тимчасово знешкоджені, але я б не покладався на те, що маємо багато часу. Вони щось таки вигадають. Треба вибиратися звідси якнайшвидше.

— Так, Муре, як скажеш. Я вже й не сподівалася поба-чити дім і батьків… Мені так страшно!

— Усе буде добре. Батьки чекають на тебе.

Він допоміг їй обережно вибратися з бурелому. Бігти Марта не могла — від страху й переживань білочка була геть знесилена. Тож Мур посадив її собі на спину й ніс, скільки вистачало сил. За лісом, серед пагорбів, він зняв білочку — і вони рушили пішки.

— Вибач Марто, я втомився. До міста лишилося зовсім трохи.

— Я дуже вдячна тобі, Муре, за допомогу.

— А я радий, що з тобою все гаразд. Тепер розумієш, чому батьки завжди попереджають: ліс і околиці міста — небезпечні для малечі.

— Так. Я завжди думала, що вони просто не хочуть пускати мене гуляти й надто опікуються. А я ж доросла і можу сама вирішувати, де гуляти, — винувато промовила Марта.

— Вони тебе дуже люблять, тому й хвилюються. Уяви, як їм зараз — тебе ж не було цілу ніч і день.

— Так, тепер я це добре зрозуміла, — тихо і з посмішкою промовила білочка.

Так вони йшли разом, розмовляючи, аж поки на горизонті не з’явилися міські мури й дахи будинків. Коли Мур і Марта ввійшли до міста, їх з радістю й полегшенням зустріли батьки білочки та всі небайдужі. Вартові саме збирали ще один пошуковий загін — інший щойно повернувся до міста. Коли Мур розповів, де знайшов білочку і що сталося, всі зрозуміли: зволікання могло закінчитися справжньою бідою. Капітан одразу відправив загін вартових для затримання розбійників.

Батьки білочки обіймали доньку й міцно притискали до себе.

— Люба Марто, тепер ти розумієш, чому батьки не дозволяють дітям гуляти далеко від дому й без нагляду? — запитав майстер Шурко, стоячи поряд.

— Так, тепер я не злюся на батьків. Було дуже страшно, — прошепотіла Марта, притулившись до батьків і боячись відпустити.

— Слід уникати далеких і занедбаних місць, остерігатися незнайомців. Ви ще діти й маєте зростати в безпеці. А батькам важливо знати, де і з ким граються їх діти — і чи є поруч хтось старший.

— Так, ми згодні з вами, майстре Шурко. Тепер будемо пильнішими й обачнішими. І навчимо цього Марту.

— А тобі Муре, дякую за відповідальність. Але ти також наражав себе на небезпеку, не попередивши нікого, крім мами. Ми могли б піти разом. Тож ніколи не вагайся й проси про допомогу, коли це потрібно. Не соромно запитати, якщо чогось не знаєш, або покликати когось на допомогу. Це — не слабкість.

— Так, майстре, я вже розумію.

Цей день Мур не забуде ніколи — він став його першим справжнім випробуванням на шляху до становлення лицарем.