Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

— Підполковник Соловей? О, пам'ятаю вас. Щось серйозне? Ваші дзвінки зазвичай не обіцяють легких розмов, — відповів професор з ноткою іронії.

— Справа в тому, що було скоєно вбивство в бібліотеці імені Донцова. Загинув архіваріус Владислав Коваленко.

У слухавці запанувала тиша, потім професор сказав:

— Коваленко? Я знав його. Дуже талановитий, хоча й замкнутий чоловік. Що ж, це жахливо. Чим я можу бути корисний?

— Ми знайшли у нього деякі матеріали, які, на нашу думку, можуть бути ключем до розкриття злочину. Але вони дуже специфічні, стосуються певних історичних періодів. Ми сподіваємося, ви зможете допомогти нам їх розшифрувати та зрозуміти їхній контекст. Зокрема, йдеться про якісь "схеми" та "списки", пов'язані з періодом Другої світової та повоєнними роками. Також ми знайшли конверт з дивною печаткою.

— Схеми? Списки? Печатка? — голос професора став більш зацікавленим. — Це звучить інтригуюче. Гаразд, приїжджайте до мене. Мій кабінет у Національному університеті.

Через годину Соловей та Петренко сиділи у заваленому книгами кабінеті професора Гнатенка. Скрізь, де тільки можна було, стояли стоси книг, що сягали майже до стелі. Повітря було насичене запахом старої шкіри та паперу.

Соловей обережно виклав перед професором копії знайдених документів, фотографії зниклої папки, а також ретельно запакований конверт із печаткою.

Професор Гнатенко одягнув окуляри, взяв до рук збільшувальне скло і почав уважно розглядати матеріали. Його обличчя, зріле і мудре, відображало глибоку концентрацію.

— Це цікаво… дуже цікаво, — пробурмотів він, розглядаючи почерк Коваленка. — Ці дати… 1943, 1949… Він явно занурився в дуже чутливу тему.

Він зупинився на копіях "схем". Це були не просто малюнки, а детальні діаграми, що показували якісь зв'язки, можливо, між людьми або організаціями. На деяких були позначені стрілки, що вказували на рух чогось.

— Схоже на фінансові потоки або переміщення цінностей, — сказав Гнатенко. — А ось це… це може бути список людей, які були залучені.

Професор взяв до рук фотографії старовинних документів.

— Це дуже схоже на виписки з архівних документів, які стосуються великих фінансових махінацій або прихованих політичних справ минулого століття. У той період, особливо після війни, було багато темних справ, пов'язаних з вивезенням культурних цінностей, золота, інших ресурсів. Деякі люди нажилися на цьому, і їхні імена могли бути приховані.

Натяк на "чорних архіваріусів" змусив Солов'я напружитися.

— "Чорні архіваріуси"? Що це означає, Ігоре Степановичу? — запитав він.

Професор зітхнув.

— Це, швидше, міська легенда, але з деякою часткою правди. Кажуть, що в деяких архівах, особливо за радянських часів, працювали люди, які мали доступ до особливо чутливих документів. Іноді вони використовували ці знання у своїх цілях або на замовлення певних людей. Вони могли приховувати, знищувати або підробляти документи. Або, навпаки, розкопувати компромат.

— Тобто, Коваленко міг бути таким "чорним архіваріусом", що розкопав щось на когось? — запитав Петренко.

— Ні, не думаю, що Владислав Миколайович був таким. Він був істинним вченим, надзвичайно сумлінним. Але він міг натрапити на інформацію, яку хтось інший хотів приховати. І ця інформація могла бути дуже небезпечною для певних людей. Часто, такі справи пов'язані з "зниклими фондами" – величезними статками, що були незаконно привласнені під час війн та революцій. Вони могли бути приховані, переведені на закордонні рахунки, а потім відбілені.

Гнатенко обережно розкрив пакет з конвертом. Він взяв його в руки, уважно розглядаючи печатку.

— Ця печатка… я її десь бачив, — пробурмотів професор, насупившись. — Це може бути герб якоїсь старовинної аристократичної родини, або, що більш імовірно, емблема якоїсь таємної організації, що діяла в Києві чи околицях у середині минулого століття. Вони часто використовували такі символи, щоб позначати свої документи або повідомлення.

Професор дістав з конверта невеликий, пожовклий аркуш паперу. На ньому був надрукований, або надрукований на друкарській машинці, невеликий фрагмент тексту. Він був написаний староукраїнською мовою, з використанням застарілої орфографії. Частина тексту була зашифрована, інші частини були явним текстом.

— Це якийсь шифр, — сказав Гнатенко. — Імовірно, військовий або дипломатичний шифр того часу. Я зможу спробувати його розшифрувати, але це займе час. Проте, цей текст, можливо, є ключем. Він може вказувати на місцезнаходження чогось, або ж містити імена.

Соловей відчував, як його серцебиття прискорюється. Ця справа перестала бути просто вбивством. Вона перетворювалася на історичне розслідування, що веде до таємниць минулого століття.

— Чи є хтось, хто міг би бути зацікавленим у приховуванні цієї інформації сьогодні? — запитав Соловей, його погляд був зосередженим. — Спадкоємці тих, хто, можливо, був причетний до цих махінацій?

— Цілком можливо, — підтвердив професор. — Нащадки таких людей могли б отримати величезні статки, побудувати бізнеси, зайняти впливові позиції. Розкриття правди про походження цих статків могло б зруйнувати їхню репутацію і фінансове становище. Це дуже серйозна мотивація для вбивства.