Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вісник перервався на прогноз погоди. Він оголошував передбачення, задерши носа і спостерігаючи за небом зі своєї сцени, а закінчував морським прогнозом, зовсім не потрібним нікому з тих, хто зібрався навколо нього. Але нікому, навіть Лізбет, не спадало на думку сказати Жосу, що він може лишити при собі цю рубрику. Його слухали, наче в церкві.
— Похмура вереснева погода, — розповідав Глашатай, повернувши обличчя до неба. — Жодних прояснень до шістнадцятої години, трішки краще ввечері. Якщо бажаєте, можете вийти на прогулянку, але про всяк випадок прихопіть шерстяну кофтину. Свіжий вітер надвечір стихне. Морський прогноз. Приблизна погода в Атлантичному океані протягом дня: антициклон 1030 на південному заході від Ірландії, гребінь високого тиску посилиться ближче до Ла-Маншу. Біля рогу Фіністер, на сході й північному сході, сягне п'яти-шести балів на півночі та семи балів на півдні. Море може бути бурхливим на заході та північному заході.
Декамбре знав, що прогноз погоди на морі займе певний час. Він перегорнув аркуш, щоби перечитати два повідомлення, які він записав минулими днями:
Пішки з малим слугою (одного я не наважуюся лишити вдома, бо з моєю дружиною він завжди байдикує), щоб вибачитися перед мадам (...) за те, що я не прийшов до неї на вечерю. Бачу, що вона розлючена на мене, бо я не дав їй можливості скупитися задарма перед вечерею на честь призначення її чоловіка на посаду лектора, але до цього мені байдуже.
Декамбре насупив брови й знову занурився в нетрі своєї пам'яті. Він був переконаний, що цей текст — якась цитата, яку він десь читав одного разу — одного дня — у своєму житті. Де? Коли? Він перейшов до наступного повідомлення, датованого вчорашнім днем:
Ознаками цього є сила-силенна звірини дрібної, що від гнилі плодиться, яко блохи, мухи, жаби, ропухи, черви, щури, що свідченням є розкладу великого. І повітря, і всія земля водяна єсть.
Особливо моряк наголосив кінець фрази, чітко вимовивши «всія земля водяна єсть». Декамбре датував текст сімнадцятим століттям, хоча й не був до кінця певен.
Цитати божевільного, маніяка — ось це було ймовірніше. Або вчителя. Або ж якогось безсилого типа, що прагнув самоствердитися, поширюючи всілякі нісенітниці. Такі, як він, підносяться над простими людьми, змішуючи їх з брудом незнання. Без сумніву, автор був десь тут, на майдані, посеред маленького натовпу. Він приходив насолоджуватися виразом отупіння, що заграє на лицях, коли Глашатай почне зачитувати його премудрі послання.
Декамбре постукав олівцем по аркушу. Особа та образ автора листів лишалися для нього загадкою, навіть якщо її розглядати під запропонованим кутом. Наскільки вчорашнє повідомлення № 14, «Ненавиджу вас, нацистські гади», тисячу разів чуте з різних приводів, несло в собі чіткий, ясний і концентрований гнів, настільки ж заплутані повідомлення ерудита не піддавалися розшифруванню. Аби зрозуміти, треба збільшити колекцію і слухати щоранку. Можливо, саме цього й хотів автор: щоб до нього прислухалися кожного дня.
Заплутаний морський прогноз закінчився, і моряк знову взявся за свою проповідь. Його красивий голос лунав аж до перехрестя. Він щойно завершив рубрику «Сім днів у світі», де на свій лад повідомляв міжнародні новини за день. Декамбре розчув останні рядки: «У Китаї ніхто не жартує просто так, бо там постійні репресії. В Африці справи йдуть так собі: сьогодні не краще, ніж вчора. І навряд чи стане краще завтра, бо ніхто й дупу не підніме, щоб допомогти». Він знову взявся за оголошення і почав з № 16, щодо продажу електричного більярда, виготовленого в 1965 році, прикрашеного жінкою з голими грудьми, в ідеальному стані. Декамбре стиснув олівця й напружено чекав. І послання пролунало — воно легко вирізнялося на тлі різноманітних «продаю», «купую», «люблю» і «ненавиджу». Декамбре здалося, що рибалка завагався на мить, перш ніж зачитати його. І книголюб запитав себе, а чи, бува, сам бретонець не вирахував чужинця.
— Дев'ятнадцять! — оголосив Жос. — А тоді, коли змії, кажани, борсуки та всіляка звірина, що водиться в глибинах підземних галерей, поголовно виходитиме на поля, покидаючи звичні житла; коли фрукти й овочі вкриватимуться гниллю і черви виповнять їх...
Декамбре почав похапцем записувати. Знову ці історії про тварин та їхній бруд. Задумавшись, він перечитав повний текст, а моряк тим часом уже закінчував випуск традиційною рубрикою «Сторінка французької історії для всіх», яка найчастіше зводилася до оповіді про яку-небудь давню кораблетрошу. Можливо, цей Ле Ґерн сам пережив кораблетрошу якогось дня. І, можливо, його власний корабель називався «Ван-де-Норуа». Тоді голова моряка й почала протікати, наче стара шхуна. Цей чоловік з рішучою і жвавою ходою в глибині душі був трохи божевільним; він чіплявся за свої давні прихильності, як за рятівний якір. Подібно до самого Ерве, хода в якого не була ні жвавою, ні рішучою.
— Місто Камбре, — оголосив Жос. — 15 вересня 1883 року. Французький пароплав, вантажопідйомністю 1400 тонн. Ішов з Дюнкерка в Лорієн, навантажений рейками для залізниці. Сів на мілину біля Бас-Гуах. Вибухнув котел, один пасажир загинув. Екіпаж, 21 людина, вижив.
Жосу Ле Ґерну не потрібно було навіть щось казати, аби розпустити свою паству. Всі знали, що історія про кораблетрощу означала кінець випуску. Ці розповіді стали настільки звичними, що деякі слухачі навіть укладали парі щодо фіналу драми. Ставки приймали в кафе навпроти або в конторі. Зазвичай ставили на «всі загинули», «всі вижили» або «50 на 50». Жосові не дуже подобалася ця спекуляція на трагедії, але він також знав, що життя відроджується з уламків, і добре, що все саме так.
Він зіскочив зі своєї сцени й перетнувся поглядом з Декамбре, який вовтузився зі своєю книгою. Ну наче Жос не знає, що той приходив послухати випуск оголошень. Старий лицемір, старий зануда, він просто не хотів визнавати, що бідний бретонський рибалка розвіював його нудьгу. Якби
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерщій тікай і довго не вертайся», після закриття браузера.