Читати книгу - "Ловець снів"

одно піде на роботу, можливо, навіть продасть машину, а може, й не продасть, але, так чи інакше, життя триватиме. Хто знає, може, продасться темно-бордовий «тандерберд», прощавай, серце моє. Колись у житті була різноманітність, а тепер усе однакове. Мабуть, він зможе жити з цим, тому що для такого хлопця, як він, є одне золоте правило: ДІЛТС — ну і хер з ним. Ти виріс, став чоловіком, пристосувався отримувати менше, ніж сподівався. І побачив, що на машині, яка виконує мрії, висить велика табличка: «НЕ ПРАЦЮЄ».

У листопаді він поїде полювати з друзями, і це все, що йому потрібне від життя… ну ще, можливо, старий добрий мінет ковзкими напомадженими губами від цієї п’янючої киці у себе в автівці. Бажати більшого — це лише короткий шлях до головного болю.

Мрії — це для дітей.

1998: Генрі проводить психотерапію

У кімнаті панує півтемрява. Генрі завжди затемнює кімнату, коли приймає пацієнтів. Цікаво, що лише деякі це помічають. Є в нього підозра: це через те, що в них у головах і так панує морок. Найчастіше він зустрічає невротиків. («У лісах їх повно», — як він одного разу сказав Джонсі, коли вони були у, ха-ха, лісах), і за його оцінкою — абсолютно ненауковою — їхні негаразди виконують роль такого собі поляризаційного екрана між ними й рештою світу. Коли посилюється невроз, згущується і внутрішня темрява. Пацієнти найчастіше викликають у нього відсторонене співчуття. Іноді жаль. Декотрі (таких небагато) виводять із себе. Баррі Ньюмен — один із них.

Пацієнтам, які заходять до його кабінету вперше, дається вибір; утім, самі вони навіть не завжди усвідомлюють це. Увійшовши, вони бачать приємну (хоч і темнувату) кімнату з каміном ліворуч від дверей. У каміні — «вічні» сталеві дрова, замасковані під березові, під якими майстерно заховані від очей чотири газові пальники. Поруч із каміном стоїть крісло з підлокітниками, на якому Генрі сидить просто під чудовою репродукцією «Маргариток» Ван Гога (Генрі іноді говорить колегам, що в будь-якого психіатра в кабінеті повинен висіти хоча б один Ван Гог). В іншому кінці кімнати стоять іще одне крісло й кушетка. Генрі завжди з цікавістю чекає, що обере новий пацієнт. Звичайно, він займається цією справою доволі довго, щоб зрозуміти: те, що пацієнт обирає вперше, він або вона обиратиме практично щоразу. На цю тему є наукова стаття, Генрі це точно знає, ось тільки не може збагнути мету такої роботи. Зрештою, такі речі, як наукові роботи, статті в журналах, конференції та колоквіуми, зараз його цікавлять уже не так сильно. Колись вони були важливі, але зараз життя змінилося. Він став менше спати, менше їсти і менше сміятися. Темрява прийшла в його власне життя — той самий поляризаційний екран, — і Генрі виявляє, що його це абсолютно не обходить. Менше вогню.

Баррі Ньюмен від самого початку був пацієнтом кушетки, але Генрі не робив помилкового припущення, що це якось стосується психічного стану Баррі. Кушетка всього-на-всього зручніша для нього, хоча після п’ятдесятихвилинного сеансу Генрі іноді доводиться піднімати Баррі з неї за руку. Зріст Баррі Ньюмена — п’ять футів сім дюймів[7], а важить він чотириста двадцять фунтів[8]. Отож кушетка — його найкращий друг.

Сеанси з Баррі Ньюменом — це найчастіше довгі, монотонні щотижневі розповіді про його гастрономічні пригоди. Не те щоб Баррі був гурманом, о ні, Баррі — пряма цьому протилежність. Баррі поїдає все, що трапляється на його шляху. Баррі — це машина для поїдання. І він наділений феноменальною пам’яттю, принаймні щодо цього. До їжі він ставиться так само, як Піт, старий друг Генрі, — до орієнтування на місцевості та географії.

Генрі вже майже облишив спроби відвести погляд Баррі від дерев, щоб показати йому ліс. Частково через м’яке, але невблаганне бажання Баррі обговорювати їжу в усіх подробицях, частково через те, що Генрі від початку недолюблює Баррі. Батьки Баррі померли. Батька не стало, коли тому було шістнадцять, а матір він втратив у двадцять два. Вони залишили після себе велику спадщину, але вона лежить у трастовому фонді, доки Баррі не виповниться тридцять. Тоді він зможе отримати основну суму… у разі якщо буде продовжувати терапію. Якщо ж ні, сума залишиться у фонді до його п’ятдесятиріччя.

Генрі сумнівається, що Баррі Ньюмен дотягне до п’ятдесяти.

У Баррі тиск (про що він повідомив Генрі не без гордості) сто дев’яносто на сто сорок. При загальному рівні холестерину двісті дев’яносто він просто справжня золота жила жирів.

«Я — ходячий інсульт, я — ходячий серцевий напад», — якось сказав він Генрі з життєрадісною серйозністю людини, яка може говорити важку, невблаганну правду, оскільки в душі точно знає, що подібний кінець чекає не на нього, о ні, не на нього.

— На обід я з’їв два екстрабургери з «Бургер Кінга», — говорить він. — Обожнюю їх, тому що в них сир по-справжньому гарячий. — Його м’ясисті губи, напрочуд маленькі для такої великої людини, губи карася, стискаються і тремтять, немов куштуючи цей чудовий гарячий сир. — Іще я взяв шейк, а дорогою додому з’їв трішки шоколадного печива. Потім поспав, а коли прокинувся, розігрів у мікрохвилівці пачку заморожених вафель. Віддай мої «Еґґо»[9]! — раптово вигукує він і регоче.

Це безтурботний сміх людини, охопленої приємним спогадом: краєвид із заходом сонця, пружність дівочих грудей під тонкою шовковою блузкою (утім, за оцінками Генрі, Баррі навряд чи коли-небудь це відчував) або тепло піску на пляжі.

— Більшість людей гріють вафлі «Еґґо» в тостері, — продовжує Баррі, — але, на мій смак, так вони виходять занадто хрусткими. А от після мікрохвилівки вони стають що треба: гарячі і м’які. Гарячі… і м’які. — Він чмокає маленьким риб’ячим ротом. — Я відчув деяку провину через те, що з’їв цілу пачку.

Останнє речення він промовляє майже недбало, ніби згадавши, що Генрі потрібно виконувати свою роботу. Баррі під час кожного сеансу по чотири-п’ять разів робить йому подібні дрібні приємності… а потім повертається до їжі.

Розповідь Баррі досягла вечора вівторка. Оскільки зараз п’ятниця, до закінчення переліку різноманітних страв і закусок іще далеко. Генрі дозволяє думкам відволіктися. Баррі — його останній клієнт на сьогодні. Коли Баррі закінчить свій облік калорій, Генрі піде до себе збиратися. Завтра вранці він прокинеться о шостій, і десь між сьомою і восьмою до будинку під’їде Джонсі. Вони завантажать речі у старий «скаут» Генрі, який він зараз тримає виключно для