Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На допомогу прийшла Алла Іванівна. Завваживши Софійчину розгубленість, вона проголосила:
— А зараз, дівчата, ми всі виручимо нашу товаришку й організовано порятуємо її від навали харчових запасів! Усі — на картоплю! На рибку! На бутерброди!
Поклик знайшов щирий відгук у співчутливих серцях НатАлінОляДашІлонаРиту… й за якихось чверть години торбину було спустошено.
8. Бентежна екскурсіяТепер, коли всі під’їли, а отже, подобрішали, можна завести про наболіле.
— Алло Іванівно, а чому те місце, де ми плаваємо, називають панськими купальнями?
— Ти ж бачила, який пологий берег, який чистий пісочок? Там колись панський пляж був! Тут у селі ніби якісь Дашківські, чи як їх там, панували.
— А мешкали де?
— Вам за буйки не можна, то ви й не бачили. Далі, за очеретом, — палац їхній. Гарний, з башточками.
Отже, не примарилося! Замок справді є!!!
— Якщо гарний, — підступала все ближче, — то чому б нашому загонові не піти до нього на екскурсію?
— На екскурсію? — аж стрепенулась вожата. — Хоча… Якщо — вдень… І якщо — всі разом… І якщо — не заходити всередину… Спробую домовитись!
Ось він, маєток! Ось воно, заповітне! Входили на територію — за високі цегляні мури, а Софійчине серце вискакувало з грудей.
Спочатку — численні господарські будівлі, потім — лабіринти забрукованих алей у темних хащах (бідолашні пани! як їм було тут холодно й вогко!). Аж раптом — високий шпилястий дім!
— Насправді це не справжній середньовічний замок. Справжніх на нашій території не збереглося, — уточнила вожата. — Це тільки стилізація під замкову архітектуру. Зроблена із новіших матеріалів.
— То це не старовинне? — аж зупинився Павлик, який щойно вправно робив замальовки побаченого.
— Ну, років двісті, мабуть, є! — Алла Іванівна з цікавістю зазирнула на Павликову роботу (диви, як їй, то можна!). А може, вона просто підступала ближче до Андрія Ігоровича?
— Тому краще не шуміти, бо ще щось обвалиться на голову! Не бігати, не штовхатись, до експоната руками не лізти!
Справді, тут і на стінах росте трава. Он, на башті, — навіть деревце! Дубок, здається? Що ж буде з баштою, коли він виросте?..
Загін «Орлятко» слухняно повернув за ріг, слухняно розкрив рота на широку засклену веранду, на ажурні балкони.
І раптом…
Раптом звідкись ізсередини залунали фортеп’янні акорди. За мить вони перетворились на справжнє музичне шаленство: так поодинокі дощові краплі стають хлющею.
— Оце, діти, звучить «Місячна соната» Бетховена! — Вожата ще не вийшла з ролі екскурсовода. — Ой… Тут же — двері замкнено!.. Це ж — не ніч!.. Діти! Ой-ой-ой! Мабуть, пора до табору!
— Але нас так багато: що може нам загрожувати? — намагалась переконати Софійка. — Давайте ліпше все дослідимо!
— Зрештою, справді? — запитально глянув на вожату Андрій Ігорович.
Підбадьорена Софійка, а за нею інші «орлята» повилазили на приступки й поприлипали до шибок.
— Ось тут, у цій залі! — Павлик майже шепотів, але його шепіт відбився від стін і розкотився луною.
Частину дітвори з приступок ніби вітром здуло, решта ж покрадьки ринули до вікон.
— Оно воно! Оно! Оно!
У глибоких сутінках покоїв білів рояль, на ньому перебирала клавіші якась дрібненька напівпрозора тінь. Це було хлоп’я, хоч за довгим волоссям, панськими панчішками й нагрудним бантом можна було б угледіти в ньому і дівчинку.
Зненацька тінь повільним, наче у сні, рухом повернулась до непроханих глядачів.
У дітей (Софійці здалось — у неї) вп’ялися двоє величезних, бездонно сумних очей. Очі ніби бачили і ніби не бачили гостей. Такі очі Софійка, без сумніву, вже зустрічала: в примари Катрусі Кулаківської! Певно, так дивляться усі привиди.
— А-а-а-а!!! — Юні дослідники кинулись урозтіч від замку.
— Спокійно! Нічого страшного, — намагався вгамувати переляк Андрій Ігорович.
Проте Алла Іванівна, штовхаючи в плечі, випихала хлопців і дівчат із непевного замковища:
— Всі по двоє — до центральних воріт! Швидше, швидше, швидше!
Так не тікають навіть од грози.
А «Місячна соната», сміючись і ридаючи, видзвонюючи і хлипаючи, наче бігла їм услід.
Останніми покидали мури двоє: Софійка, яка, оглядаючись, усе намагалася вловити у тьмяних вікнах загадковий погляд, і Павлик, який гарячково домальовував у альбомчику сміливе (не боїться такої висоти!) баштове деревце.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В та загублений у часі», після закриття браузера.