Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

Це було дуже схоже на звичні манери модного цирульника, який не любив лікарняних операцій, тому що за них, на його думку, занадто мало платили.

Фаворі підійшов до Юстуса й, нахилившись, вимовив:

— Монґлієр помер.

— Як? — швидко запитав Юстус.

— Йому перерізали горло. Ймовірно, убивці влізли у вікно. Тварюка лихвар запевняє, що спав і нічого не бачив. Бреше, звичайно.

Юстус тяжко задумався. Метр Фаворі якийсь час очікував, розглядаючи розкладені на скатертині інструменти. Йому було незрозуміло, що робить тут цей ні до чого не придатний мотлох, але він боявся необережним зауваженням викликати вибух гніву в експансивного лікаря. Нарешті він обрав лінію поведінки й обережно завважив:

— Поважна старожитність, чи не так? Нині цим гидував би й тесля.

— Це речі Мондіно, — одізвався Юстус.

— Та ну? — здивувався цирульник. — Це той Мондіно, що написав «Вступ» до Галена? І він працював таким барахлом? — очі Фаворі затяглися мрійливою плівкою, він продовжував говорити мовби про себе: — Жаль, що мене не було в той час. Із моїми методами й інструментом я б затьмарив усіх лікарів того часу…

— Ви залишилися б звичайним цирульником, — жорстко перервав його Юстус. — Можливо, спочатку вам удалося б здивувати ді Люцці й навіть затьмарити його в очах невігласів, але все ж Болонець залишився б лікарем і вченим, тому що він мислить і йде вперед, а ви користуєтеся готовим. І звання тут ні до чого. У вашому цеху трапляються справжні оператори, майстри своєї справи, яких я поставив би вище від багатьох учених лікарів. Але це вже не цирульники, це — хірурги, прошу вас запам'ятати це слово.

— Так, звичайно, ви маєте рацію, — швидко погодився Фаворі й вийшов. Він образився.

Але й тепер Юстусу не вдалося побути самому. Майже відразу двері відчинилися знову, і в кабінет увійшов пан Анатоль. Він був уже цілком спокійний, лише в глибині очей тремтів злий вогник. Погляд його на секунду затримався на інструментах.

— Вирішили перекваліфікуватися на столяра? — запитав він. — Похвально.

Юстус мовчав. Пан Анатоль пройшовся по кабінету, взяв свій баульчик, розкрив, почав перебирати його вміст.

— Ви чули, Монґлієра зарізали, — сказав він трохи згодом.

Юстус кивнув.

— Ідіотизм якийсь! — поскаржився пан Анатоль. — Варварство! Досить з мене, я йду, тут неможливо працювати, сидиш немов у болоті…

Він замовк, очікувально дивлячись на Юстуса, але не почувши відгуку, сказав:

— Запам'ятайте, лікарю, щоб хворі не вмирали у вас на столі, необхідні дві речі: анестезія й асептика.

Що ж, у баулі пана Анатоля, імовірно, є і одне, й інше, але незабаром дорогоцінний баул зникне назавжди. Тому й чекає пан Анатоль питань і жалюгідних прохань, на які він, з усього видно, вже приготував гідну відповідь. Шкода випускати з рук такий скарб, але що б він робив, якби баул спорожнів? Два дні тому Юстус обійшов усіх міських склодувів, просячи їх виготовити трубку з голкою, якою користувався гість. Жоден ремісник не взявся виконати настільки тонку роботу.

— Скажіть, — повільно почав Юстус, — ваші методи лікування ви створили самі, ґрунтуючись на численних спостереженнях хворих і старанному читанні древніх авторів? І медикаменти, воістину чудесні, виготовили, виходячи з мінералів, трав і тварин, шляхом згущення, змішування й сублімації? Чи, принаймні, дали досвідченим аптекарям точні рецепти й формули?

Пан Анатоль чекав не цього питання. Він зніяковів і промурмотав:

— Ні, звичайно, навіщо мені, я ж лікар…

— Дякую вам, — сказав Юстус.

Так, правда виявилася на його боці. Баул справді приховував безліч таємниць, саме баул. Сам же пан Анатоль — порожній.

Дивна річ: блискуча бездарність — метр Фаворі й усемогутній пан Анатоль зійшлися в думці з приводу речей Мондіно ді Люцці. Так, вони мають рацію, інструмент Мондіно в наш час придався б хіба теслі, і все-таки вчитель із Болоньї незмірно більш видатний, ніж вони обидва.

Пан Анатоль закінчив збиратися, взяв свій баульчик, кілька секунд дивився на Юстуса, чекаючи прощальних слів, потім промимрив:

— Ну, я йду… — і зник за дверима.

І тільки тоді Юстус презирливо кинув йому вслід:

— Цирульник!

Маркграф Раймунд Другий був, мабуть, найближчим до світлого образу Платонового «Государя» з усіх коронованих осіб. Історія про двох алхіміків, яку я тут розповім, напрочуд виразно підтверджує це. Узято цей анекдот із мемуарів достопам'ятного Ніколя Пфальца, прозваного за мудрість і нелицемірство Ферраріусом, і тому він заслуговує на повну довіру, чого не можна сказати про чимало інших вигадок дозвільних істориків.