Читати книгу - "Месник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маємо першими зробити наступний хід, – міркував Модест.
– Тут треба б із шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогодні дзвонив. Завтра і поїду.
– Сам? – підняла очі Лана.
– Візьму з собою Модю. А ви тут обережніше, бажано пересуватися парами. В офісі – насторожі, у місті – назирці. Поки все владнаємо.
* * *– Модю, а тебе ніколи ніхто не бив? – Лана розсміялася.
– Щоб сильно – то ні…
– А сильно – це як?
Лана згорнулася калачиком під його важкою рукою. У квартирі Лани було так затишно, що хотілося як можна довше не заснути. Нічні звуки, відрізані склопакетами, розтікалися по стінах будинку нагору і вниз, безсило йшли в землю або летіли в небо. Лана сама запросила його до себе, а він не відмовився. Хіба ніч із жінкою до чогось зобов’язує? Особливо якщо вона того хоче…
– Чому ти зі мною?
– Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…
– А чому ти не з Сашком?
Лана підняла голову, сіла.
– Я була з ним.
– Більше не хочеш з ним бути?
– Не хочу. Він часто йде до інших жінок, потім повертається і говорить, що моя попка найкраща в світі…
– Це я так сказав.
– Він теж так говорив. Не хочу, щоб мене порівнювали з ким-небудь іншим…
– А якщо я піду до іншої жінки?
– Ти не підеш. А якщо підеш – не повернешся.
– А ти можеш піти до іншого?
– Зараз не можу, – розсміялася.
– Ну, взагалі…
Лана нахилилася, обхопила його голову руками, подивилася в очі.
– Звичайно ж я можу піти, – видихнула вона, схилившись на подушку. – Але я не хочу йти від тебе. Я не думаю про це, я це відчуваю. Адже я можу бути з чоловіком лише в тому випадку, якщо його поважаю. Знаєш, я навіть підкорятися можу тому, кого поважаю, я навіть умію бути слухняною. Я слухатимусь у всьому того, кого виберу.
Лана піднялася в повний зріст, однією ногою переступила через чоловіка і так завмерла над ним, опустивши голову і пронизуючи його очима. Модест бачив її всю. Очі звикли до темряви. Вузьке правильне обличчя, великі чорні очі, коротке чорне волосся, напружені гострі груди, акуратно підстрижена темна доріжка поміж ніг, округлі стегна, довгі виточені ноги.
– У тебе надзвичайна краса… Незвична…
– Може бути. Мій тато – узбек. Мама – українка. Тато дав мені ім’я – Ланарія…
– Це що значить?
– Не знаю. І тато не знає. Він сказав, що це найкрасивіше слово, яке він чув. І він це слово подарував найкрасивішій дівчинці, щоб вона була найгарнішою жінкою у світі.
Лана повільно присіла, впускаючи чоловіка в себе… Підвелася… Сіла… Впала йому на груди… Гострі нігтики увіткнулися в тугі чоловічі плечі.
– Будь у мені… Не виходь… До ранку…
– Господи!.. Я зараз помру…
– Не квапся, рідний…
– У мене сто років не було жінки!
Лана обхопила його ногами так, що здавалося, тіла їхні зрослися. Вона не дозволяла йому нічого робити, сама рухалася, прискорюючись, задихаючись, шепочучи щось смішне, звабне, соромливе… Не дозволила йому вийти, як першого разу, коли вони мов божевільні впали на ліжко, зриваючи один з одного одяг. Забрала в себе все до краплиночки, перевернула його на себе, ніби струшуючи все-все-все, що ще могло залишитися. Давила його плечі, втискуючи в себе ще глибше. Стогнала… Плакала… Сміялася…
У дрімоті притихли… Сіпнулися… Роззирнулись… Згадали.
– Ти хто?
– Я – твоя жінка.
– Я хто?
– Ти – мій мужчина. Най-най-найкоханіший!
– Лана… Ланарія… Так не буває.
– А як буває?
– Ще вчора у мене було інше життя… За що мене Господь обрав? Чому мене?
– Егоїст! Господь обрав нас! Мене і тебе.
– Чому Господь обрав нас?
– Тому, що ти найкращий, і я найкраща.
Мовчали. Довго мовчали… Темінь розсіювалася. Розчинялася.
– Лано, як ти тут опинилася? У цьому місті…
– Ти хотів запитати у Сашка? Рік тому разом зі своїм шефом він був у столиці однієї азіатської країни. Я тільки закінчила школу охоронців, мені доручили їх охороняти… Це довга історія.
– Розкажи…
– Добре. Його шеф мене примітив і шепнув своїм партнерам, моїм землякам, «замовив» мене. Мені поставили завдання: пе-ре-спати! Тим більше у мої обов’язки входило добувати інформацію…
– Ти шпигунка?
– Вгамуйся! Я працювала в державній службі охорони, це були мої прямі обов’язки. Але ж, не про те мова… Все моє єство збунтувалося… Ти не бачив шефа?
– Ні.
– Ти багато втратив! Але нічого, у тебе все попереду… Таких екземплярів не так багато у всіх зоопарках світу. Я вперше побачила такого чоловіка. На нього не можна не звернути увагу, кожний, хто його бачить, втрачає мову.
– Так у тебе було багато чоловіків…
– Це було моє перше таке завдання. А якщо тебе дійсно цікавлять мої чоловіки – було досить.
Лана відвернулася, згорнулася клубочком.
– Не сердься, я не хотів тебе скривдити. – Модя ніжно поцілував дівчину в плече, пригорнув до себе. – Важко тобі було?
Зітхнула, закурила.
– Сашко бачив усю ситуацію, підійшов до мене сам, порадив. Напоїла я шефа, потерся він об мене, помуркав і заснув, сидячи в кріслі. Жабов чекав мене в коридорі… Ранком я від нього вийшла, мої нічого не запідозрили. Ми з ним продумали всю інформацію, яку я злила…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Месник», після закриття браузера.