Читати книгу - "Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна, Микола Іванович Сенченко"

Така класифікація характерна для України, і хто цього не бачить і не розуміє процесів, що відбуваються в нашій державі, той уже нічого й ніколи не зрозуміє.

Проте що ж ми отримаємо, якщо перейдемо на мислення у воєнних координатах? Багато проблем, що їх ми не можемо до сьогодні розв'язати, перестануть існувати.

Четверта світова війна ведеться особливо жорстоко на нашій рідній землі проти українського народу. Руйнується державність як основа життєдіяльності суспільства. Вщент зруйновані економіка, наука, освіта, охорона здоров'я. Триває розпродаж військової техніки, розвалюється армія. Порушені всі норми честі, совісті, моралі. У народу стирають історичну пам'ять, народ вимирає, злидарюють книговидавці, бібліотекарі, не розвивається мова та література. Все стає товаром. Культурна інверсія під керівництвом ідеологів юдо-лібералізму веде український народ до деградації.

Що дається натомість? Жуйка, примітивні американські фільми, порнографія, наркоманія, культ «золотого теляти» і зухвалість можновладців. Початок реформ призвів до того, що все населення України втратило свої заощадження. Ще одним негативним результатом так званих реформ став величезний зовнішній державний борг, який на довгі роки ліг непомірним тягарем на економіку України. Як виник цей борг, які реформи він підтримував, куди пішли позичені гроші і який отримано ефект, — на всі ці законні питання суспільство відповіді ніколи не отримувало. Чому? Чому влада не розповідає своєму народу, на чиї кошти вона існує, як вона використовувала отримані кредити. Якщо їх розікрали, то хто? Війна є війна, і «явні паразити» та «мародери» почувають себе впевнено.

Трагедії світового масштабу розгортаються непомітно і починаються, як правило, з незначних подій, на які звичайна свідомість просто не звертає уваги, і лише з часом стає очевидним, що ці незначні події стали джерелом усієї подальшої трагедії. Умови для проживання в нашій країні надзвичайно несприятливі. В умовах інформаційної війни в Україні навмисне підтримується стан невизначеності, нічим невиправданої руйнації, справжнього хаосу, «бєспрєдєла» і безмежної політичної кризи. Кожному громадянину України, який має здоровий глузд, уже достеменно зрозуміло, що єдиним результатом впроваджуваних «демократичних реформ» є руйнування. Але не всім зрозуміло, що це війна! Які ж втрати України в цій невидимій війні?

«Демографічний колапс» — таку назву має стаття в газеті «Урядовий кур'єр» (2004, 2 березня, с. 11), в якій заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Н АН України, науковий консультант президента України, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Елла Лібанова кваліфікує демографічні процеси в Україні як кризові. На початку 1993 року в Україні жило 52,2 млн осіб. Це відповідає максимуму за всю історію України. На 1 січня 2004 року населення України зменшилось на 4,6 млн осіб (на 420,8 тис. осіб у середньому за рік). У чому ж причини цих процесів?

Науковий консультант президента України пояснює так: «Головною складовою зменшення кількості населення, безумовно, є низька народжуваність. її зменшення — це передусім зворотна сторона зміни соціального статусу жінки, розширення сфери її інтересів, високого рівня освіти і зайнятості… Криза перехідного періоду не сформувала, а загострила загальні негативні тенденції смертності населення України… Якщо б смертність протягом 1989–2001 років залишалася на рівні 1989 року, кількість померлих за цей період була б меншою фактично на 2,4 млн».

Як бачимо, «демократичні реформи» фактично забрали 2,4 млн життів. У чому ж причина смерті? Послухаймо знову, що говорить Лібанова: «Значна смертність чоловіків обумовлена рядом економічних, соціальних та біологічних факторів… Безумовно, впливають на смертність чоловіків особливості праці, не просто в шкідливих умовах, а на робочих місцях, котрі характеризуються підвищеним ризиком нещасних випадків та аварій. Дуже впливає алкоголізм, що спричиняє у 2,5 раза більше смертей, ніж у 1989 році». Значно збільшилась смертність чоловіків і від такої хвороби бідних, як туберкульоз.»… Значний рівень смертності українських чоловіків від туберкульозу є одним із найвищих у сучасній Європі, їх смертність втричі перевищує аналогічний показник держав Євросоюзу, вдвічі — країн Центральної та Східної Європи і в півтора раза — на території колишнього СРСР», — стверджує Лібанова.

Проте цю ситуацію можна легко змінити. «Якщо економічна ситуація буде покращуватись, — каже Елла Лібанова, — і владні структури спрямовуватимуть зусилля на покращання життя широких мас населення, перемагання бідності, оздоровлення навколишнього середовища, забезпечення відповідного контролю за якістю продуктів харчування та питної води, розвиток системи охорони здоров'я, поширення стандартів здорового способу життя, тенденції смертності будуть досить сприятливими. В усякому разі, можна розраховувати на збільшення середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 73 і жінок — до 79 років». Тривалість життя середньостатистичного українця сьогодні становить 66,33 року.

За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров'я, середня тривалість життя на Землі нині становить 48,5 року. За цим показником Україна поступається Білорусі (68,5), Росії (67,5) та Вірменії (66,59).

Реформа СРСР завершилася розвалом держави. Реформа української економіки закінчилася розладом економічної системи, котра існувала і годувала народ. Реформа української армії завершується розвалом колись третьої у світі, за ядерним потенціалом, армії. Реформа системи освіти веде до безграмотності населення. Реформа видавничої сфери призвела до її розвалу і до видання всього лише однієї книжки на кожного мешканця країни. Цей список можна продовжувати.

Чи може існувати хоча б якась суспільна безпека, стабільність, упевненість у завтрашньому дні у людей, які вже багато років живуть в атмосфері руїни, непоправних втрат?

Напрошується запитання: якщо руйнування зазнають навіть ті суспільні інститути, котрі були покликані боронити все суспільство, але не зуміли захистити навіть самих себе, яка сила наразила країну на смертельну небезпеку руйнування, поставила весь народ, не розрізняючи його на правих і лівих, червоних і білих, на межу небуття?

Наївно думати, що до руйнувань такого масштабу могли призвести помилки і прорахунки тих керівників, які управляли чи управляють сьогодні нашою державою.

Ні! Результат наших «демократичних реформ, які не мають альтернативи», є закономірним наслідком реалізації планів явних і таємних «доброзичливців» українського, російського та інших народів. Головним джерелом небезпеки для нашої країни і її народу є багаторічна жорстока війна, котру веде проти слов'янських народів світова фінансова мафія. Мета і сенс війни нині аж надто зрозумілі: це війна за ресурси у XXI столітті.

У так званого «золотого