Читати книгу - "Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна, Микола Іванович Сенченко"

мільярда» Заходу є велике бажання забезпечити своє процвітання в майбутньому, продовжуючи паразитувати на труднощах і проблемах «тубільного» населення країн «третього світу», користуючись їхніми ресурсами і результатами праці їх народів. Усвідомлюючи, що в прямій воєнній агресії перемогти слов'янські народи неможливо, вони перейшли до інформаційної війни. Серед методів, що застосовуються в ході війни, — дезінформація, дезорієнтація, брехня, наклеп, підкуп, залякування, розбещення, пропаганда фальшивих цінностей і аморальності, викорінювання національно-культурної спадщини, витіснення основоположних інтересів народу і держави, спонукання до прийняття хибних висновків і до підміни цілей.

За інформаційної агресії правлячій «еліті» країни-жертви агресії нав'язується культура, що є чужою самобутній культурі її народу, нав'язується чужа ідеологія, чужа мова, чужі герої.

Той, хто програв в інформаційній війні, може не усвідомлювати, що його країна окупована ворогом. Декотрі можуть навіть радіти «долученню» до світової цивілізації, яскравій та агресивній рекламі чужою мовою, яку вони не розуміють. Проте наша держава окупована, і через геноцид ми несемо збитки в живій силі до півмільйона осіб щорічно. Нас позбавляють нашої героїчної історії, щоб нам не було на що спертися і відродитися. Скептики завжди ставлять це твердження під сумнів, запитуючи, невже наші президент і уряд про війну нічого не знають? І де ж та зброя, за допомогою якої ведеться інформаційно-психологічна війна?

Час нам звільнятися від міфів

Уже чотирнадцять років нас годує міфами гендлярсько-лихварська еліта. Що ж це за міфи?

Міф перший! У випадку війни «еліта» буде захищати український народ, нашу землю, боротися за національну незалежність.

Чому це міф? В Україні, особливо на початку XXI століття, демократія за допомогою системи виборів створила для нас гендлярсько-лихварську еліту, яка ґрунтується не на вірності, не на любові до своєї країни, не на принесених жертвах, а на зраді країни, на задоволенні особистого інтересу, на хабарах, торгівлі сферами впливу, збагаченні за рахунок експлуатації, крадіжок і пограбувань, на боягузтві й інтригах, що плетуться, аби покінчити з будь-яким противником.

Замислімося над простими очевидними фактами.

Де, в яких країнах розміщено сьогодні рахунки найбільших українських сировинних фірм і промислових компаній?

У чиїх банках і в якій валюті тримають українські олігархи свої гроші?

Де розташовані будинки, вілли, замки наших мільйонерів? Де живуть їхні родини й навчаються їхні діти?

І невже після відповіді на ці запитання хтось може стверджувати, що за будь-якого серйозного загострення відносин між США й Україною усі «нові українці» кинуться на захист «незалежної» України?

Наївність такого твердження зрозуміла навіть дитині.

Тільки-но США накинуть фінансовий зашморг на олігархів, що сидять на шиї українського народу, тільки-но виникне загроза арешту їхніх рахунків, вилучення власності, усі «наші» мільйонери й мільярдери стануть найвірнішою і найвідданішою «п'ятою колоною» істеблішменту США. І будуть виконувати всі вказівки Вашингтона, з беззаперечністю найманця боротися за їхню перемогу, а отже, за повернення свого впливу і надбаного «непосильною працею» багатства…

Уже сьогодні коридорами Верховної Ради і президентської адміністрації ходять майбутні бургомістри й старости. Всіх їх вже враховано, підраховано й призначено. Вони вже пройшли стажування і навчання в США. З ними вже працюють і готують їх до майбутньої «відповідальної ролі». Не буде забутий ніхто…

Уже розписано й сформовано новий окупаційний уряд. Визначено усіх ключових міністрів з аборигенів — торговельно-лихварської і компрадорської еліти і гауляйтерів із метрополії, різних консультантів і фахівців з питань України, президентських радників. Із урочистим вступом на посаду першого в історії України Головного рабина України — відомого брюссельського рабина Азріеля Хайкіна — сформовано й малий Сінедріон.

Тому український народ постав нині перед проблемою, від якої залежать усі інші. Це заміна фальшивої еліти на справжню національну, яка сповідує доброчинність, любов і жертовність заради своєї країни, справедливість до свого народу, чесність, працьовитість, порядок і честь.

Хто ж повинен зробити цю заміну? Хто замінить гендлярсько-лихварську еліту на справжню? Відповідь одна: тільки не маси. Можна визнати будь-яку систему, крім «демократії», тому що видно, як вона вбиває український народ. Але зробити цю заміну можна тільки тоді, коли число зрадників свого народу, особливо серед керівників, буде наближене до нуля. Не може існувати із зрадниками жодне суспільство. їхнє знищення — це найперша й найважливіша умова існування життя. Тому що тільки тоді, коли ця умова буде виконана, можна вирішувати завдання переможного руху у майбутнє, що зразу стає необмеженим.

Міф другий! Ми об'єднаємо патріотичні сили і створимо таку патріотичну партію, що дасть можливість привести до Верховної Ради депутатський корпус, що буде працювати на користь українського народу. Виходячи з цього, нам потрібно терміново починати формувати партію чи блок, об'єднувати здорові сили, шукати лідера, який візьме на себе весь тягар партійного будівництва і… справу буде зрушено з місця.

Це міф, тому що навіть досить харизматичний і визнаний лідер буде поставлений перед проблемами, пов'язаними з реєстрацією партії, фінансуванням, жорсткою конкуренцією і протидією засобів масової інформації. Нам треба звільнитися від міфу, що цього разу можливе об'єднання патріотичних партій в єдиний самостійний, незалежний виборчий блок. Як і під час президентських виборів, лідери партій будуть підписувати угоди, проводити «круглі столи», а через деякий час порушувати ці домовленості, і замість серйозної організаційної роботи зведуть усе до розмов. Водночас влада протягом кількох місяців сформує кілька штучних виборчих блоків, підключить адмінресурс, фінанси, ЗМІ, а патріотичні сили знову будуть говорити про несправедливість тощо. Чому? Бо ми не звільнилися від міфу можливості об'єднати патріотичні сили.

Міф третій! Нам потрібно звільнитися від міфу, що ми зможемо на президентських виборах висунути єдиного кандидата усіх патріотичних сил, який зможе перемогти діючого президента і забезпечити зміну нинішнього курсу. Навіть якщо станеться диво, і в президентському кріслі виявиться справжній патріот України, він не зможе нічого змінити тому, що на сьогодні добре відпрацьовані технології зміни тих лідерів, які не до вподоби. Ми й оком не змигнемо, як відбудеться чергова «революція». Створити умови для неї дуже просто: дестабілізація обстановки в країні, збільшення оплати за газ і комунальні послуги, відсутність тепла, електроенергії, постачання продуктів харчування. ЗМІ скерують народний гнів на виконавчу владу,