Читати книгу - "Дубинські: Перше Різдво, Емілія Дзвінко"

Наше перше Різдво йде не за планом з моєї голови та емоційно струшує нас з Кирилом та й не лише нас. Спочатку ми сваримося з чоловіком через Арсена, бо виявляється він ще й досі ревнує мене до хлопця з яким я навіть ніколи не були парою, максимум що між нами з Арсеном було — декілька побачень та дружні обійми. Ага, а кажуть, що лише жінки вміють робити з мухи слона. Кирилу вдалося зробити не слова, а цілого динозавра з цієї несподіваної зустрічі.

— То ти більше не сердишся на мене? - цікавиться Кирило, підкладаючи мені під спину ще одну подушку. Поки всі бігають по нашому будинку наче різдвяні ельфи і виконують вказівки Поліни, яка сьогодні за головну, ми з Кирилом маємо офіційний дозвіл валятися на дивані і нічого не робити. Як не крути у вагітності є свої плюси. 

— Я ні, а от малюк можливо ще трішки ображається, — відповідаю. З превеликим задоволенням спостерігаю за реакцією чоловіка.

— Чому ображається? — серйознішає. Все, що стосується дитини він сприймає дуже відповідально, і я щоразу підловлюю його і користуюся цим. 

— Ну, бо в малюка характер як в тебе — йому треба час, щоб прийняти ситуацію, — пирскаю сміхом. — Бачив би ти себе зараз зі сторони.

— Якщо в тебе з'явився настрій, щоб жартувати, то значить точно не сердишся, — робить правильні висновки Кирило і нарешті розслабляється. На душі одразу стає легше. 

— Не серджуся, — тягнуся до його обличчя і легенько цілую у щоку. — Але буде взагалі ідеально, якщо ти помиришся з Арсеном, — обережно прошу в Кирила.

— Ми не сварилися з ним. 

— Кириле, ти ж розумієш про що я? — не відступаю. Хочу раз і назавжди закрити цю тему з ревнощами до Арсена. 

— Я поговорю з ним, — не надто охоче, але все ж йде мені на зустріч Кирило.

— Лео, можна тебе на хвилинку? — перериває нашу розмову Агата. З її виразу обличчя розумію, що вона щось задумала. Сподіваюся, щось не скандальне, бо все чого мені хочеться зараз — це спокійно провесети час з нашими близькими.

— Для чого тобі Лео? — насторожено цікавиться Кирило. 

— Не хвилюйся, я скоро поверну тобі дружину, — не розкриває свої плани Агата. — То як Лео, допоможеш мені? — запитує ще раз і я таки згоджуюся. Цікаво дізнатися, що ж там таке трапилося в бабусі Кирила.

Піднімаюся з Агатою на другий поверх у її кімнату і застаю там Орхідею, що розглядає краєвид з вікна. Дівчина така зосереджена, що не одразу помічає нас, а коли помічає, то поривається вийти з кімнати, щоб не заважати нам. Агата рукою зупиняє її.

— Лео, допоможеш цій квіточці розкритися, — звертається до мене бабуся Кирила. Я не розумію, що вона має на увазі і судячи з виразу обличчя Орхідеї вона також не в темі. 

— Розкритися? — перепитує Орхідея.

— Змінити стиль одягу, підкреслити свої сильні сторони, зробити іншу зачіску, — пояснює Агата і до мене нарешті доходить її план.

— Мене все влаштовує, —  спокійно відповідає Орхідея. 

— Ти ж хочеш помститися тому білявому парубку, що тебе образив? — ніяк не вгамується Агата. 

— Не бачу сенсу йти на такі жертви, — вперто стоїть на своєму Орхідея. 

Мені подобається як вона відстоює себе.

— Найкращий спосіб помститися чоловіку, це справити на нього враження, а потім не звертати на нього уваги, — продовжує ділитися своєю мудрістю Агата. 

— Я і так справила на нього враження своїм імʼям. Цього достатньо, — стоїть на своєму Орхідея.

— Лео, допоможи мені? — не здається Агата, хоч її аргументи явно не діють на дівчину.

— Орхідеє, хоч Арсен мені й друг, але я не проти трішки провчити його і показати, що дівчат ображати не можна, — пропоную по-іншому, бо розумію, що Орхідея не буде ламати свою індивідуальність просто, щоб справити враження на хлопця. Для неї має бути якась більш цінна мета. 

— Я не буду з ним фліртувати і вдавати, що він мені подобається? — обурюється Орхідея. Характер у дівчини те що треба.

—  Цього й не потрібно буде, — запевняю дівчину. З виразу обличчя бачу, що я зуміла її зацікавити.

—  А що тоді? — допитується.

— Наша ціль показати Арсену впевнену тебе. Зробити так, щоб він не лише попросив в тебе вибачення, а й запам'ятав цей випадок назавжди. Щоб справити враження тобі достатньо буде вийти з власної зони комфорту і на декілька годин стати Попелюшкою, — пояснюю план. 

— По-твоєму я маю щось спільне з Попелюшкою? — смішно хмуриться Орхідея.

— Ні, не маєш, — згоджуюся з дівчиною. — В тебе набагато яскравіший тип зовнішності і характер також не в стилі Попелюшки. Але я кажу образно. Орхідеє, довірся мені і побачиш, що тобі сподобається і ти легко і весело провчиш Арсена. 

— Ну добре, давайте спробуємо, — дівчина дає зелене світло і я одразу приступаю до роботи.

Я знаходжу у своєму гардеробі атласну смарагдову сукню довжиною до колін з акуратним вирізом краплею на спині та лаконічні чорні туфельки із середнім каблучком. Це ідеальний варіант враховуючи, що дівчина явно не фанатка такого взуття. Образ доповнюю акуратними сережками із овальними смарагдами та такою ж підвіскою на золотому ланцюжку.

Поки Орхідея вдягається я телефоную Кітті, коротко пояснюю ситуацію і прошу, щоб вона піднялася до нас. Подруга з'являється за хвилину.

— Макіяж та зачіска на тобі, — киваю Кітті в бік Орхідеї. Судячи зі здивування на обличчі подруги, перший етап перевтілення нам вдався.

Поки Кітті чаклує над Орхідеєю я спускаюся у вітальню і застаю ідеальну для себе картину — Кирило простягає руку Арсену і той її доброзичливо тисне. Сподіваюся, що це нарешті закінчення дурної ворожнечі і безпідставних ревнощів і початок якщо не дружби, то хоча б порозуміння між ними.