Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

- Ти про що? – різко втрутився в її балаканину Беннет.

- Ну як… це ж твоя подруга зі шкільних часів… коли чоловік знайомить зі своїми друзями, родичами це показує, що він дуже серйозно налаштований.

Мене здивувала її логіка, але більшого я від неї і не очікувала. Ми з Мартіном переглянулись перший раз з моменту нашого непорозуміння. Він посміхнувся та видав мені пошепки:

- Ну й справи…

Я мовчки посміхнулась, намагаючись не надавати уваги своїй образі на нього.

- О, я придумала, - продовжувала Мелоді, - а давайте зробимо селфі! Я хочу щоб цей вечір запам’ятався.

І вона почала діставати телефон. Мартін підсів ближче до мене і знов злегка обійняв за плечі. Приборкуючи свої образи, я вирішила, що це лише фото й просто посміхалась в камеру.

- Беннет, тебе не видно. Давайте ближче, - знову промовила білявка, яка була попереду всіх і була головною зіркою фото, а ми її доповненням. Але ніхто не був проти, оскільки великого бажання фотографуватися не мав ніхто.

В цей час Беннет став позаду нас з Мартіном. Але коли він став поруч я відчула жар всередині. Ще палкіше стало коли я відчула легкий дотик на своїй оголеній спині. І я розуміла, що це не Мартін, який в той самий час тримав мене за плечі. Це було дико для мне, але я не могла вимовити ні слова. Я навіть не могла поворухнутись.

Ці декілька секунд тривали так довго, а Беннет зводив мене з розуму проводивши кінчиками пальців від шиї до талії. Мені здавалось, що шкіра от-от спалахне від його дотиків…

- Супер, - голосно вимовила Мелоді. В цей час всі повертались на свої місця за столиком, навіть Мартін прибрав свою руку, а я все сиділа не рухаючись й не розуміючи що робити далі. Я підняла очі на Беннета і побачила його самозадоволену посмішку й темний погляд. Він бачив мою реакцію і це те, чого він хотів.

Я знову спалахнула злістю: «Як я можу так себе поводити? Я ж його зовсім не знаю? Що зі мною?». Питання з’являлись в моїх думках один за одним і я не знаходила відповіді на жодний з них.