Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ходімо.
Макс трохи вагався, кидати свій пост він не хотів... З іншого боку підопічну він попередив, щоб нікуди без нього не йшла, а в будівлі офісу є охорона й повсюди ведеться відеоспостереження, тож їй нічого не загрожує. Та не встиг він переконати себе цими переконливими аргументами, як до кімнати наче віхола увірвалася пані Середа.
Побачивши колишнього в компанії з охоронцем вона оскаженіла. Адже варто було їй з'явитися на роботі в супроводі чоловіка, як всім по периметру раптом знадобилося з'ясувати, в чім справа. Навіть пан Зегер її через це викликав. І якщо генерального вона поставила на місце м'яко й навіть ввічливо, то з колишнім панькатися не збиралася.
- Якого біса ти виробляєш?
Макс вже приготувався так само грубо відповісти, коли зрозумів, що питання призначене не йому. Виходить вона з усіма так поводиться, не тільки з ним.
- Хотів поговорити, - ніяк не відреагував на грубість чоловік, Макс навіть поважати його став за таку витримку.
Брюнетка нарешті опанувала себе й почала закидати аргументами:
- Я не зобов'язана перед тобою звітувати. Ані перед тобою, ані перед генеральним. Я вільна жінка і згідно нашого законодавства маю право наймати людей на роботу. Йди геть, - вона оминула чоловіків та пройшла в сій кабінет. Кирієнко негайно зайшов за нею, навіть перший за вишколену секретарку.
- Ви казали у вас немає стосунків, - докоряв він підопічній, але та навіть бровою не повела
- Це колишній чоловік, який ніяк не заспокоїться, - зробила пані Середа наголос на важливому слові. - Катю, дякую, - беручи філіжанку з кавою та документи, кивнула вона. - Принесіть каву і Максимові Євгеновичу. До речі, познайомтеся, Катерина Віталіївна - моя помічниця. Максим Євгенович - тілоохоронець.
Білявка простягнула чоловікові руку, а потім швидко вийшла. Повернулася так само швидко з тацею, на якій стояла філіжанка кави, лежали порційні цукор та навіть вершки.
- Нічого собі. Дякую! - широко заусміхався Макс та почав змішувати все у своїй філіжанці.
Юля, яка за час відсутності секретарки встигла зануритися в роботу та забути про охоронця, відірвалася від паперів.
- Катю, надайте Максиму Євгеновичу всю інформацію про мене, яка йому знадобиться. Звісно, за виключенням комерційної таємниці, - дівчина коротко кивнула у відповідь. - Але не надто тягніть. Ви ж пам'ятаєте про сьогоднішні збори?
- Так, я готова.
- Добре.
Пані Середа знову занурилася в роботу й більше не звертала уваги на присутніх. Катя жестом покликала за собою Макса й, захопивши вже пусту тацю, вийшла з кабінету.
- Вона завжди така? - було перше питання від Кирієнка.
- Так, - пролунала лаконічна відповідь.
- Важко мені з вами, дівчата, буде, - роблячи ковток смачнючої кави та знову сідаючи на диван для відвідувачів, пробурмотів чоловік.
- Навпаки, з Юлією Володимирівною дуже просто. Попрацювавши з нею, ви зрозумієте. Вона знає, чого хоче, чітко ставить задачі, не вимагає того, що ти не можеш зробити, чутлива до проблем оточення...
- Просто ідеал краси та розуму, - гмикнув, знову сховавшись за філіжанкою охоронець.
Катя так само як нещодавно її керівниця підняла брову.
- Ваш сарказм не доречний.
- Ой, тільки не треба мені цієї дурні, - Кирієнко роздратовано відставив каву. - Я вже мав задоволення поспілкуватися з нею зранку. І скажу чесно: мав я таке задоволення!
Макс чекав, що дівчина обуриться його грубості, й вже пошкодував, що не стримався, але Катя чарівно посміхнулася й повторила мантру про те, що до керівниці потрібно звикнути. Сперечатися Кирієнко з нею не став, а перейшов до справи.
- Що з цим чоловіком, який насправді не чоловік, а колишній? По наших звітах він в іншому місці працює. Чи це не так? Має зуб на твою... кхм... вашу шефіню?
- Його звуть Волоков Олег Сергійович. Займає посаду директора одного з філіалів. Розлучені близько півроку. Юлія Володимирівна його кинула.
- Причина? Зрада? - Катя похитала головою.
- Коли Юлія Володимирівна пішла вгору кар'єрними сходами й обігнала чоловіка, він став тиснути на неї, щоб вона пішла. Посилався на те, що вона не здатна з цим впоратися. Та й загалом його ставлення до людей... Гадаю, ви помітили, коли зустріли його.
- Мені здається вони дуже схожі.
- Ні. Олег Сергійович зневажливо ставиться до оточення, а Юлія Володимирівна просто цінує свій особистий простір. Стала цінувати...Але це моя особиста думка, - раптом схаменулася секретарка, розуміючи, що була надто відверта.
- Не хвилюйся. Інформація для службового користування, не розголошується, - усміхнувся охоронець.
Потім поставив ще кілька питань про розклад, регламент зустрічей та звичках керівниці. Нарешті залишив дівчину з її папірцями й поринув у власні справи. Подзвонив керівнику, відзвітував про виконану роботу, домовився про встановлення камер. А потім занурився в найскладнішу частину своєї напруженої роботи - став чекати.
Через дві години з кабінету вийшла Юлія Володимирівна й мовчки вийшла з приймальні, за нею шмигнула й Катерина.
"От уже ж миша", - подумав Макс, спостерігаючи, як жінки зникли в кімнаті для нарад, а потім знову повернувся на свій диван та відкинувся на спинку.
- А керівниця в неї змія, - повідомив простору перед собою. - Як тільки ужитися примудрилися?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.