Читати книгу - "Спробуй ще раз, Костянтин Гончаренко"

  - Твої родичі вважають, що ти давно мертвий, тож для них нічого не зміниться. А коли я напою меча твоєю кров’ю… Тоді все одно ми все почнемо заново. Ти станеш знову таким же великим, молодим і дурним. А я… Я стану знову молодим, але дурним я вже не буду ніколи.

  Лейф зітхнув і погладив свою посивілу рідку бороду.

  - І мабуть це останній раз ми зустрічаємось із тобою ось так, МакДайн. Наступного разу, коли ми можливо знову зійдемося в бою, я просто вб’ю тебе. Як бувало і раніше. Але захоплювати тебе живцем і тримати для того, щоб знову видобути із клеймора золоте сяєво я більше не буду. Мені нічому більше вчитися. Як бачиш, я знаю вже навіть слово «ітерація», що означає – «повторення». Якщо я вже дійшов до того, щоб вивчити давньоімерську, то мені напевно вже не треба знову проходити цей шлях.

  Він направив меча на в’язня, і той із хрипким сміхом поповз йому на зустріч, підставляючи під лезо горло.

 - Ти втомився сидіти тут, я знаю. Я теж втомився від всього цього. – промовив Лейф, легко штиркаючи клеймором вперед. – Але так хочеться все зробити правильно…

  Золоте світло заструменіло по лезу, і Ордо знову заплющив очі, щоб розкрити їх під літнім сонцем минулого.

***

  - Я знаю тут небагатьох, але ти наче чесний, сміливий і гордий муж. Я, своєю владою переможниці Володаря і Захисника світу, пропоную тобі цю корону князя Долини. Чи приймеш ти її і будеш правити чесно, судити справедливо і захищати мужньо всіх її людей, малих і великих?

   Ордо Лейф взяв із Рук Рекії корону, нахиливши голову в знак подяки – і щоб чаклунка не розпізнала миттєву зміну емоцій в його погляді – і розвернувся до натовпу.

  - Не вбивство чудовиська робить людину князем! – голосно промовив він. – Якщо ця честь випаде мені, я хочу, щоб її підтвердили своїми голосами більшість ленлордів Долини і щоб всі ми уклали клятву між сюзереном і підданими, як це робили князі за часів старої Імперії. Мої предки і я сам багато років мріяли про цей момент – момент звільнення від панування Володаря! І я маю план, який, як я вірю, приведе нашу долину до мирного процвітання! Я вірю в це, і я готовий розповісти кожному лорду, що саме я пропоную, щоб ні в кого не залишилось сумнівів!

  Натовп мовчав. Те що він казав, було для них несподіванкою – тим більшою зважаючи на те, що таку промову проказав не один із старих ленлордів, а людина, яка лише нещодавно стала головою роду і якщо і була чим знаменита до цього, то своєю войовничістю та гарним володінням мечем.

  - Хай інші пропонують свої кандидатури, і завтра, в цей же час, кожен ленлорд відкрито підтримає того, хто на його думку готовий стати князем. Один кандидат у вас вже є і я готовий до спілкування з кожним, хто в мені сумнівається! – закінчив Лейф і, повернувшись до Рекії, простягнув їй корону. – Притримайте це до завтра, леді. Затримайтесь у нас ще на один день і завізуйте результати виборів своїм авторитетом. Прошу вас.

  Вона взяла корону, і Лейф бачив, що вона здивована його промовою не менше за оточуючих. Він щиро посміхнувся їй, зухвало блиснув зубами з під рудої бороди, і додав тихенько: - Якщо у вас теж будуть питання, я радо відповім і на них.

  Після чого стрибнув з візка вниз, де на нього вже насувався старий Райн, якому кортіло дізнатися, що відбувається і якого дідька його сусід, який раніше виділявся лише зростом і рудою бородою, почав розмовляти, наче якийсь пихатий іноземний вельможа.          

   ***

  Ордо Лейф Великий зітхнув і огладив сиву бороду, дивлячись у очі Арні Зейфа, князя Долини Ейн. Молодий князь, перший за весь час від падіння Володаря південний лорд, що був обраний на цей пост, терпляче чекав.

  - Що саме ти хочеш від мене? – спитав нарешті Ордо, відкидаючись на спинку свого крісла – родового трону клана, старого і незручного навіть для молодих людей, а тим більше незручний для свого хазяїна зараз, коли кожен рух Лейфа завдавав йому болі в суглобах. – Ще десять років тому, в свій останній строк князя, я заклав фортецю на схилах Пащі і домовився з місцевими лордами про створення оповіщення в разі вторгнення. У нас є сильні дружини, гарна зброя та укріплення. Декілька гірських кланів мають прислати нам найманців за потреби. Ми сильні та єдині, як ніколи раніше. Ну, так було, коли я склав свої повноваження три роки тому. Хіба щось змінилось? Я не слідкував за справами Долини останнім часом, але невже ви примудрилися просрати всі мої досягнення за цей час?

   Князь не відвів погляду і не схопився за меч, хоча його свита і  загомоніла несхвально за його спиною від неповаги в словах Ордо. Арні Зейф ще не заслужив собі ніякого прозвища, але він не був дурнем чи жадібною сволотою – інакше б його не вибрали.

  - Ми нічого не просрали, Ордо. Все готово до відсічі ворога, і степняки заплатять – жорстко заплатять за свою підступність. – сказав князь спокійно.

  - Тоді що ти тут робиш? – посміхнувся Лейф залишками зубів. – Мій онук повів Лейфів до Пащі два дні тому. Ти не знайдеш тут поповнення. Лише дітей і немічних старців, один з яких перед тобою. Ти князь, і в такі часи ти військовий лідер всієї Долини. Чому ти не з військом?

 Арні Зейф зняв з голови корону з кістки Володаря, пригладив волосся і знову її вдів. Озирнувся на свою дружину. Завагався.

 - Та ну. – засміявся Ордо Лейф. Його сміх відразу ж перервався кашлем і правнучка, що чатувала біля крісла саме на такий випадок, подала йому чашку теплого молока.