Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

Дівчина схопилася дуже задоволена.

- Принаймні ми добре виспимося, - дзвінко сказала вона, - дивись, як нам пощастило!

Увійшовши на подвір'я і зачинивши за собою хвіртку, вони пішли вузькою доріжкою, шарудячи травою.

Собака гримів ланцюгом, але він не гавкав, намагаючись роздивитися і обнюхати гостей, які не вселяли тривоги.

Увійшовши до будинку, Харита та її батько одразу потрапили під пильні погляди цікавих дітей, які вибігли подивитися на несподіваних гостей.

Руді, напівголі або закутані в ковдри, вони сиділи на стільцях та підвіконнях, гримасуючи і наділяючи один одного щегляками.

Харита опустила мішок з речами на підлогу і зустріла погляд дружини вчителя, потім погляд Гревса - перший недружньо метнувся, другий почав поблискувати.

Вона озирнулася – кімната була тьмяною. Дешеві картини на стіні зображали в основному фрукти й овочі і були засиджені мухами. У бічній кімнаті виднілися на стіні мисливська рушниця та оленячі роги.

Кетті уважно оглянула прибульців, уставивши руку в бік.

- Дивно, що собака на вас не гавкав, - промовила вона, і її намір зварити каву зник. — Чого ж ти стоїш, наче пам’ятник королю? — звернулася вона до чоловіка: — Принеси з сараю солом'яні матраци та ті ковдри, які я перешиватиму. А ви пройдіть на кухню.

На кухні пахло затхлістю і немитістю, клейонка на чорному столі була липкою і посипана крихтами. Стіни були пофарбовані коричневою фарбою.

- Сідайте, люба. І вас прошу, - звернулася господиня до Харити та Ферроля.

Вона поклала на стіл хліб, поставила таріль з гарбузовим пирогом та глечик молока.

Гості посідали на хитких табуретках. Харита на всі очі дивилася на їжу, але як не велике було почуття голоду - дати собі волю вона не могла. Опустивши очі, повільно відламавши шматок пирога, вона почала сьорбати молоко.

Ферроль їв байдуже і механічно, щохвилини зітхаючи, прагнучи насититися раніше, ніж горло почне чинити опір їжі.

Нарешті, відсунувши тарілку, він подякував господині, яка метушливо бігала у справах. Потім став біля відчиненого вікна, закурюючи люльку.

Згодом увійшла господиня з мішечком у руках. З нею була старша дівчинка. Вона сіла в кутку і стала зневажливо оглядати дивних гостей.

- Оце ви заберете з собою, - суворо сказала Кетті. – Тут провізія: яйця, сир та хліб.

В цей час хтось торкнувся Харитиної ноги під столом.

Дівчина нахилилася і побачила маленького хлопчика.

- Тьотя драна, - сказав він, тикаючи пальцем у черевик дівчини, що лопнув.

- Ой, а я й не помітила, що в мене така аварія! - вигукнула Харита якомога веселіше. Вона оглянула свій черевик.

Руда дівчинка на стільці зневажливо хмикнула.

- Нічого, полагодимо, - нахилившись, промовив похмурий Ферроль, розглядаючи взуття доньки, пихкаючи трубкою в куточку рота.

- Мамо, ти замкнула срібні ложки? — навмисне голосно запитала старша дівчинка, що чинно сиділа, нахмуривши руді брівки.

- О так! — значно заявила мати, і додала, звертаючись до гостей: — Я вам постелила у вітальні на підлозі...

Харита недбало кивнула.

- То куди ж ви йдете, дорогі гості? - спитав Гревс.

- Ми підемо дорогою - все прямо, як веде дорога, - відповіла йому Харита, - адже нам нічого іншого не залишається, чи не так, Клаусе?

- Харита іноді називає мене на ім'я, - пояснив Ферроль, бачачи, що Гревс підняв брови, дивуючись і дивною відповіддю, і не менш дивним поводженням.

- Ви звідки… дозвольте спитати? — ввічливо посміхаючись, звернувся Гревс до дівчини. Але та не встигла відповісти господареві, бо його жінка швидко гаркнула:

- Тобі яка справа?!

- Ми з дочкою їдемо з Бедвайка, - відповів Ферроль, - обставини розорили нас. Намагаємося знайти роботу...

Гревс побоявся далі питати, а Кетті зневажливо скривилася.

Діти підняли рев — двоє з них отримали ляпаси за намір таємно допити молоко, що залишилося. Тим часом Гревс, звернувши увагу, що Харита майже нічого не їла, зважився намазати їй шматок хліба маслом. Він зробив це цілком коректно, навіть трохи сухо; подаючи частування, почервонів до вух.

Це помітила старша дівчинка, яка виразно і дзвінко донесла:

- Мамо, мамо, дивися - тато намазав їй хліба з маслом ... і як товсто!

Погляд Кетті ковзнув по хлібу, вона зморщила лоба:

- Твій батько готовий усім робити добре, крім нас, - роздратовано сказала вона. - Що ж ви не їсте хліба?

- Дякую, мені не хочеться, - сказала нервово сміючись Харита. — І нам навіть час іти.

- Так, час, - тихо підтвердив серйозний Ферроль, вибиваючи люльку. — Ніч гарна і тепла, а вдень іти дуже спекотно.

Горбатенький хлопчик з блідим гострозубим обличчям дивився на них білими очима.