Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна:
«Звільняла Сіверськ 24-та механізована бригада. Пам’ятаю слова вдячності командира бригади за роботу наших батарей. Взагалі 24 ОМБр підтримувало біля 10-12 артилерійських батарей інших бригад, але він сказав, що завжди покладався на наш дивізіон, особливо на першу батарею. Слова командира такого рівня багато про що свідчили. Коли мотопіхотні підрозділи пішли у наступ, то разом з ними, для прикриття, висунулася саме перша батарея капітана Панченка нашого дивізіону, хоча в артилерійському угрупованні знаходилися артилерійські системи від Д-30 до «Ураганів.»

Що запам’яталося з подій звільнення міста Сіверськ, то це вперше після стількох років занурив долоні у річку Бахмутку, яка протікає і через моє рідне місто. На в’їзді побачив магазинчик з написом «Бахмутський хліб», біля якого ми зупинили наше ПРП. Разом з начальником розвідки дивізіону, купили в ньому хліб, який тут же скуштував, з сумом пригадавши своє місто.»

З 11 липня 26-я бригада була залучена до підтримки зведеної угруповання ЗСУ і НГУ, яке звільняло Попасну. 

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна: 
«Артилерійським вогнем бійці 26-ї подавили перший блок-пост, і всі понадіялися, що ворога там більше немає. Однак, противник пропустив колону повз себе і обстріляв її з флангу. Частина бійців «Донбасу» сховалась від ворожого вогню за БМП та БТРом. БТР витримав сім влучань з РПГ. Одна з гранат пошкодила його гармату – вона заклинила. Наш ПРП теж вів у відповідь вогонь. Двадцятитрьохрічний сержант Віктор Бойко, разом зі своїм командиром, начальником розвідки Костянтином Чурсіним, перебували у башті броньованої машини. Перед Бойком знаходився відкритий люк башти. Постріл з РПГ майже повністю відірвав Віктору руку. 

Бій тривав ще близько однієї години. При наданні першої медичної допомоги джгут з армійської аптечки порвався, тоді хтось з «донбасівців» дав свій. Костянтин Чурсін спробував зробити укол обезболюючого, але зламався шприц. Якось, за збігом обставин, всі ті медичні препарати, які були у аптечці начальника розвідки дивізіону, виявилися непотрібними у цій ситуації. Аптечки бійців батальйону «Донбас» виявилися більш якісними за вмістом, тому, хоча відстрелена частина руки висіла на клаптиках шкіри, Віктор Бойко залишався при свідомості.»

Зі спогадів старшого сержанта Віктора Бойко:
«Ми не побачили сепаратистів, коли заходили на блок-пост: вони переховувались на закритих дільницях місцевості. Затим почали вести обстріл. Не розумію, звідки вони стріляли. Здавалося, з усіх боків. 

Ліву руку відбили зразу, в правій – багаточисельні уламки. Я не міг нею рухати, тільки дещо ворушилися пальці. Мені вкололи знеболююче, воно втамувало біль. З’явилася можливість терпіти. 
Тоді багатьох хлопців поранило. Винести нас у безпечне місце вдалося лише через годину, коли до ПРП змогли підійти товариші. Я втратив багато крові. 

Не пам’ятаю, як мене везли до Артемівської лікарні. Там вилучили уламки з правої руки, очистили рани. Ліву руку зберегти не змогли. Для мене це не було несподіванкою, так як ще там, під обстрілом, я зрозумів, що її ампутують. Вранці все зашили, ввечері відправили мене до Харкова, а через декілька днів до Києва.»

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна:
«У звільненні міста Попасна брали участь два артилерійських підрозділи – дивізіон підполковника Олега Михайловича Дорохова, який родом був саме з цього міста та мій дивізіон, а сам я родом з Артемівська (нині м. Бахмут). Ось так ми визволяли свої рідні міста. 

По самому місту Попасна артилерійський вогонь ми не вели, але довелося стріляти дуже близько до його околиць. Десь у місті ховалася його сім’я. Тоді Олег Дорохов сказав: «Андраник, будь ласка, виконай цю задачу, не зачепи місто.» Вогонь корегувався з безпілотника батальйону «Донбас», тому міномет, який вів вогонь по нашим підрозділам, ми уразили з першого залпу. 

За короткий проміжок часу було звільнено дуже багато населених пунктів. Але поступово просування почало згасати: ми зрозуміли, що починаємо втрачати контроль над ситуацією – Російська Федерація ввела свої батальйонно-тактичні групи. Українські підрозділи відійшли з Луганського аеропорта, відбулися важкі бої за Іловайськ, російська армія почала використовувати засоби дальнього ураження, такі як БМ-30 “Смерч”.»

З серпня 1-й дивізіон було відведено в район міста Артемівськ (нині Бахмут). 
Після підписання Мінських угод, 1-й гаубичний артилерійський дивізіон (без 3-ї батареї) періодично (у міру загострення обстановки) брав участь у боях в районі Дебальцево. 
3-тя батарея була задіяна в боях на луганському напрямку. 

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна:
«Після підписання Мінських угод бої на Дебальцевському напрямку тривали, але батарея «Ураганів» залишалися за лінією відведення до можливої кризової ситуації. Наші ж гармати постійно брали участь у введенні бойових дій, як резерв начальника штабу АТО. Здебільшого там перебувала одна батарея в повному складі, або зведена батарея. Частина підрозділу перебувала під Артемівськом.»

Артилеристи бригади активно долучилися до подій під Дебальцево узимку 2015 року. 

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна: 
«Перший тиждень день у день, як за графіком, російські війська атакували Дебальцево. Розпочинали вранці і десь о 22-23 годині закінчували. Вночі було спокійно. Перші дні від постійного обстрілу було моторошно, потім прийшло своєрідне непорозуміння: «та скільки ж може це тривати?» Росіяни несли тоді значні втрати у техніці та живій силі.