Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Олег Калашніков, Михайло Жирохов
док. книга «Вогнем та залізом»

Стисле викладення подій

З початком анексії Криму, як і більшість армійських підрозділів, особовий склад 26 артилерійської бригади з 1 березня був приведений у бойову готовність «повна», яка передбачала зокрема казармений стан. Почалися інтенсивні роботи по приведенню техніки в стан бойової готовності і прийнятті великої кількості мобілізованих військовослужбовців. Сама ж мобілізація розпочалась після відбуття 1 ГСАДн до смт Чаплинка Херсонської області. 

На той момент згідно зі штатним розкладом бригада мала: два дивізіони (1-й і 2-й) САУ 2С19 «Мста-С» – 36 установок, дивізіон (3-й) САУ 2С5 «Гіацинт-С» – 18 установок, протитанковий дивізіон був змішаний – три батареї (18 гармат) МТ-12 «Рапіра» і четверта батарея – самохідні установки ПТРК 9П149 «Штурм-С». 

Подальші бойові дії, з огляду на те, що вони відбувалися окремими дивізіонами (і навіть батареями) на різних ділянках фронту, варто розглядати окремо. 

1-й ГАУБИЧНИЙ САМОХІДНО-АРТИЛЕРІЙСЬКИЙ ДИВІЗІОН (з 2019 року 1-й самохідний артилерійський дивізіон). 
Командир – майор Андраник Гаспарян. 

Першим вдалося скомплектувати особовим складом і технікою по штату дві батареї 1-го дивізіону (САУ 2С19 «Мста-С»), які вже 8 березня були відправлені залізницею до Чернігова. Звідти своїм ходом артилеристи діставалися до полігону 1-ї танкової бригади в смт Гончарівське, для проведення бойових стрільб та злагодження. 

Обставини склалися так, що залізничні платформи стояли готові до завантаження, а трали, які мали доставити озброєння, ще були у дорозі. Час невмолимо відлічував секунди, хвилини та години – дивізіон, який перебував на марші, чекав... 

Тоді командир бригади, полковник Андрій Маліновський приймає командирське рішення: «Своїм ходом рухаємося через місто до станції завантаження. Не розтягуватися. Не зупинятися. Бути пильними та обережними.»

Ось так відбувся «парад» важкої самохідної артилерійської техніки у Чернігові. 

Ситуація на лінії зіткнення ставала близькою до критичної, тому 14 березня обидві батареї та підрозділи артилерійської розвідки в терміновому порядку були відправлені до Херсонської області в Чаплинку, де вже 17 березня надійшли в розпорядження командування оперативного мобільного угруповання «Полісся» (ОМУ «Полісся»). Їх основним завданням стало прикриття нашого оборонного угруповання в районі адміністративного кордону з Кримом. 

Саме там бригада зазнала і першої втрати в особовому складі та техніці: 21 березня, під час переміщення на нові вогневі позиції, в полі біля смт Мирне Херсонської області сталася детонація боєкомплекту САУ «Мста-С».  Внаслідок чого загинув механік-водій 1-ї гаубичної самохідно-артилерійській батареї, солдат контрактної служби Олександр Мартинюк. Крім того, опіки отримали командир гармати старший сержант Скірченко, старший навідник солдат Бобнев і номер обслуги старший солдат Заботін. Фактично це були перші втрати бригади у війні, яка ще не перпейшла у «гарячу» фазу. 

Зі спогадів командира 1 ГСАДн, майора Андраника Гаспаряна:
«Існують різні трактовки цієї події. Розслідування завершилось висновком, що причиною вибуху боєкомплекту САУ та загибеллю військовослужбовця стало порушення заходів безпеки. Провести якісне визначення причин вибуху, коли з 42 тонного танку залишилося лише 18 тон, досить важко. До того ж, наші військовослужбовці у своїх свідченнях казали, що перед вибухом вони чули постріл, удар у задню частину машини, яка йшла останньою в колоні, бачили якісь іскри. Генерал Литвин, який на той час командував цим угрупованням, після цього випадку надав нам підрозділ охорони зі складу 30 бригади. 

Десь через тиждень після вибуху САУ мені зателефонував генерал Литвин і попередив, що внаслідок дій ДРГ можливе повторення подібних подій. Це була перша втрата, як для нашого дивізіону, так і для всієї бригади. За весь час війни військовослужбовці дивізіону більше не гинули, хоча поранені були.»

3-тя батарея 1-го дивізіону під командуванням капітана Юрія Юли прибула на полігон дещо пізніше – тільки 3 травня. Однак, за іронією долі, вона першою була відправлена безпосередньо на фронт – вже 14 червня 2014 року за Слов’янськ. Третя батарея весь час перебувала на Луганському напрямку і воювала окремо від 1 та 2 гсабатр.

Туди ж 29 червня були перекинуті і дві інші батареї – таким чином під Слов’янськом був зосереджений весь дивізіон. Вже наступного дня на їх базі була сформована мобільна артилерійська група, куди включили також батарею САУ 2С3 зі складу 17-ї окремої танкової бригади. 

Однак, Донбас зустрічав артилеристів вкрай негостинно – вже 1 липня батарея була накрита мінометним вогнем (судячи з усього корегували вогонь місцеві жителі). Внаслідок чого два бійця отримали поранення. 

Надалі, відійшовши на безпечну відстань, артилеристи організували постійні вогневі позиції і, незабаром, взяли під вогневий контроль Слов’янськ та його околиці. Між іншим, саме розрахунки 1-го дивізіону накрили колону бойовиків Стрєлкова-Гіркіна, яка 3 липня виходила зі Слов’янська.

Через декілька днів дивізіон був перебазований в район Сіверська – для підтримки бойових дій 24-ї механізованої бригади, яка вела наступ на цьому напрямку. 

У цих боях бойовики вперше стали застосовувати важке озброєння – за даними розвідки це були чотири установки РСЗВ БМ-21 «Град», перекинуті через неконтрольовану ділянку російсько-українського кордону. Внаслідок активних дій бердичівських артилеристів за кілька днів ворожа батарея була знищена.