Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

«Прокляття», — каже Кейт. “Ти впевнений? Ітане, якщо ми повернемося зараз…

Він киває, відповідальність помітно тяжіє над ним, у зморшках втоми на його лобі. “Я знаю.”

Кейт якусь мить мовчить, потім її лице кривиться, перетворюючись на порожню рішучість. “Гаразд.”

«Давайте підготуємо все до вимкнення та закриття, наскільки це можливо», — каже Ітан. «Я не знаю, коли погода зіпсується, але я хочу бути готовим до переїзду, як тільки у нас буде така можливість».

Вони відлітають. Офелія знову опускається в крісло. Якщо вона становить небезпеку, вони незабаром будуть у безпеці від неї.

Крім того, вона не може цього знати. Щоб повернутися, їм доведеться поринути в холодний сон, і, судячи з того, що вона пам’ятає з протоколу, Ітан і Офелія залишаться останніми.

Філд Бледсо, лідер екіпажу, зробив те саме. Він взявся за непритомних товаришів по команді. У них навіть не було шансу дати відсіч.

Офелія бачила відеозаписи безпеки з транспортного доку. Її батько виходить із транспорту, весь у крові, з голови до ніг, за винятком повік, коли він кліпав. Тому що, звичайно, у нього були відкриті очі, коли він різав свою команду, своїх друзів.

«Зрозуміло», — каже Кейт Ітану. Поклавши руки на стіл, вона відштовхується від столу, а потім піднімається зі свого місця. Вона злегка погойдується, а потім виправляється, розправляючи плечі, і відходить.

«А як щодо Берча? Ми не залишимо його позаду. Не… — Ліана піднімає підборіддя. «Не так, як Аву».

Ітан здригається, легкий жест, більше біля очей, ніж будь-що. “Звичайно, ні.” Він дивиться на Офелію. «Але нам доведеться зробити деякі тимчасові домовленості тим часом. Щоб переконатися, що про нього… попіклуються». Офелії потрібна секунда, щоб зрозуміти, що він знову дивиться на неї як на медичного працівника. Хоча, знову ж таки, вона не такий лікар. І ще секунда, щоб розпізнати невисловлене питання про збереження.

«На холод», — вимовляє вона через мить.

Ліана недовірливо відвисає. — Ти збираєшся вивести його на вулицю?

«Тільки тимчасово, — каже Ітан. «Ми не залишимо його позаду. Я обіцяю.”

Щось тут ледь помітне, але Офелія не може на цьому зосередитися, оскільки в її голові кричить тривога. Проклятий Бледсо! Проклятий Бледсо.

Скажи щось, Фел. Висловся. Скажи йому! Якби ти сказала це раніше, може Берч ​​був би ще живий.

Офелія різко встає, її стілець скрипить об підлогу. «Мені потрібно з вами поговорити», — каже вона Ітану занадто голосно, слова вириваються з її вуст. «Зараз».

Він виглядає здивованим, а потім настороженим. «Гаразд».

Погляд Ліани ковзає між ними, але вона нічого не каже.

Офелія відходить від столу, прямуючи до коридору з боку С, подалі від Ліани, Кейт та Суреша десь на боці А.

Ітан затримується. «Я зараз повернуся», — каже він Ліані.

Офелія робить кілька кроків туди-сюди по коридору, чекаючи на нього.

Якщо вона йому скаже, все, кінець. Її пацієнти, колишні та теперішні, знатимуть, що вона збрехала їм на найпростішому рівні, що вони помилялися, довіряючи їй. Те саме з її колишніми друзями. Вона закриває очі. Юліус.

Наслідки також не обмежаться лише нею. Її родину судитимуть і засудять у засобах масової інформації, і хоча деякі з них заслуговують на це, інші ні — Дульсі не має уявлення, ким насправді є її старша сестра.

І це якщо вони не посадять Офелію та її матір у в’язницю за їхній обман.

Обман. Ага. Це слово її бабусі, і вона занадто мертва, щоб взяти на себе відповідальність за свій вибір, оскільки їй було надто ніяково говорити правду. Брехня, це брехня. Яка прикривається купою грошей, хабарництвом і шантажем.

Або, з позитивної сторони, можливо, Офелія опиниться замкненою в безпечному закладі, кричачи про жуків, Пожирача, де її переслідуватиме її давно померлий батько. Не те, щоб вона це усвідомлювала. Для неї це буде реальністю.

Але тут більше ніхто не загине. Вона глибоко вдихає. Це найважливіша частина.

«Офелія?» Ітан підказує ззаду, змушуючи її підскочити.

Вона повертається до нього обличчям, загрібаючи рукою своє волосся, все ще мокре після ранкового душу. Невже це було зовсім недавно?

«Слухай, я навіть не знаю, як почати…» Вона обриває себе. «Нічого з цього не має значення. Вам потрібно замкнути мене, поки ми не зможемо вийти звідси».

Його брови злітають до неба. “Вибачте?”

«Зачиніть мене!» Вона піднімає руки вгору. «Виберіть один із вільних модулів. Киньте матрац і кілька пакетів з їжею в один із блоків, мені все одно. Очевидно, не А-5, тому що…»

Він схиляє голову набік, насупивши брови від розгубленості чи занепокоєння, чи обох. «Лікарю, з вами все гаразд?» Знову командний голос. Рівний, спокійний, відповідальний.

Вона закушує нижню губу, відчуває, як вона тремтить під тиском її зубів. Вона випускає його перед тим, як взяти кров. «Я думаю, що це моя вина. Я маю на увазі Берча».

Обличчя Ітана зазнає серії швидких емоцій, які переростають у холодне роздратування. «Лікарю, якщо ви маєте на увазі свій пропущений діагноз, я не маю часу вас заспокоювати…»

«Ісусе Христе, Ітане, я намагаюся сказати тобі, що це ніби я його вбила!» Офелії вдається збити свій крик до кінця, але, ймовірно, недостатньо.

Він відступає від неї, відштовхнувшись. “Про що ти говориш? Якщо це якийсь жарт, то не…»

Істеричний сміх виривається з її горла, перш ніж вона встигає його зупинити. «Чому всі тут думають, що у мене погане почуття гумору?»

Він піднімає руку, щоб зупинити її. «Просто поясніть. Будь ласка.

Вона робить паузу, щоб подумати, як почати. «Днями вранці я прокинулася, а мого черевика не було на місці. Я знайшла його в центральному хабі».

Роздратування та недовіра, війна за панування на його обличчі. «Ти зараз знущаєшся?»

«Просто замовкни і слухай», — каже вона. «Тоді я подумала, що це могла бути ще одна чиясь витівка».

Він кривиться.

«Але тепер… тепер я думаю, що я могла ходити уві сні. Нерідко пацієнти відчувають більше одного виду парасомнії. Нічні жахи. Лунатизм».

Ітан вагається, потім знизує плечима. «Значить, ти ходила уві сні. Як ви зазначили, порушення сну не є рідкістю під час місій R&E».

«Зазвичай не так рано, але це не має значення». Офелія складає руки над собою. «А потім, минулої ночі чи сьогодні вранці, я бачила цей сон, але це також була частина пам’яті. Я знову була там». Тільки, як мій батько. Чорт, чому вона не бачила цього раніше?

“Де саме?” — розгублено запитує Ітан.

Вона важко ковтає. «На Голіафі».

«Стара космічна станція в системі Карвера?» — питає він насуплено. «Чому?»

«Я… я там народилася». Таке відчуття, ніби відпускаєш запалений сірник, який вона носить роками, намагаючись не обпектися, намагаючись не впустити його.

Недовіра вислизає з нього, здається, перш ніж він встигає її зупинити. Він швидко відновлює контроль