Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

«Колонія-комуна», — автоматично виправляє Офелія. «Це те, що ми казали всім, так».

«Селестія, що завгодно. Це всі знають». Він робить паузу. «Чому ви це говорите?»

Звичайно, він повірить ЗМІ через неї, фактичну особу, яка причетна до цього. Вона хоче крикнути йому в лице: «Ти думаєш, я не знаю, де я народилася?» Як ти думаєш, я б не хотіла це забути, якби могла?

Добре, добре, дихай, повільніше. Їй потрібно побудувати справу для нього. «Якби я не знайшла той черевик, я б ніколи не зрозуміла, що навіть піднімалася з ліжка. Я б просто припустила, що спала у своєму ліжці без всякого лунатизму. Це навіть могло статися іншим разом». Ті мрії про блукання коридорами в темряві, хіба це взагалі не були сни?

— Ти кажеш мені, що думаєш, що вбила Берча уві сні. Його тон кислотний.

«Це точно не сон. Це спогад. Я відтворюю спогад. Чи версію чиєїсь пам’яті, я не знаю. Це збиває з пантелику». Вона притискає пальцями чоло, і головний біль пульсує всередині.

«Лікарю, я згоден з вами, що у нас тут проблема», — каже він, явно борючись з гнівом. «Саме тому ми летимо додому. Але я не думаю, що є підстави припускати, що смерть Берча була…

«Сьогодні вранці я прокинулася з кров’ю на руках і обличчі. Я подумала… Я подумала, що це просто ще один закривавлений ніс, як у Кейт. Але крові було багато».

Цього разу Ітан відповідає не так швидко. «Напевне це була носова кровотеча».

«Я хотіла перевірити його руку вчора ввечері, — каже Офелія. «На моїй руці був той дивний висип, якісь прищі, я не знаю. Ось чому я чесалася вчора ввечері». Вона здригається, згадуючи рух під її шкірою. «Можливо, це частина всього цього, можливо, ні. Я хотіла перевірити, чи такий самий у Берча, але він не дозволив, погрожуючи усім розповісти про мене». Вона повільно вдихає. «Це та рука Берча, яку я… порізала сьогодні вранці».

“Порізали?” — запитує Ітан. “Яку з…”

«Ти мене не слухаєш», — каже Офелія крізь зціплені зуби. «Я народилася на Голіафі».

«Ви тільки що сказали те, чого я все ще не розумію…»

«Я жила там до одинадцяти, майже до дванадцяти». Але це не справжній секрет, чи не так? Їй здається, що вона підіймається до краю скелі, наближаючись усе ближче й ближче, поки з-під її ніг не починають вилітати камінчики, а вітер штовхає її в спину. «Мене звали Ларк Бледсо. Філд Бледсо був моїм батьком».

Ітан відкидається назад, наче вона замахнулася на нього, чітко впізнаючи ім’я, але на його виразі все ще миготить невпевненість.

Час покінчити з цим. Покінчити з усім. Стрибнути.

«Кривавий Бледсо — мій батько».

23

Перш ніж Ітан встигає запротестувати, сказати Офелії, що вона марить — очевидно, це не неможливо, враховуючи їх поточну ситуацію, — вона продовжує. «Я б сказала тобі запитати про це у Берча. Він мене впізнав. Але, очевидно, ми трохи запізнилися». Вона кидає рукою в бік свого кабінету та тіла Берча всередині.

Ітан хитає головою, але відступає від неї, відступаючи до центрального вузла. Це болить більше, ніж вона очікувала.

«Це не має сенсу», — каже Ітан. “Це неможливо. Сім’я Бледсо загинула під час нападу. Мені було шістнадцять. Я пам’ятаю, як це чув». Вираз його обличчя йде кудись далеко. «Деякий час у нас були проблеми з доставкою їжі в Місячну долину через нові транспортні правила».

Голод у місячній колонії. Ще більше болю, який можна віднести безпосередньо до її сім’ї.

«Але я б’юся об заклад, ви мало чули про його сім’ю, чи не так?»

Його мовчання є достатньою відповіддю.

«Моя мати закохалася в Філда Бледсо, і Брейси їх розлучили. Вони поширили якусь історію про те, що вона кудись вирушила на якесь спецзавдання, бо їм було соромно. Брей одружується з астероїдним шахтарем? Забудьте про це. Брейси призначені для того, щоб керувати шахтарями до їхньої смерті заради більших прибутків, а не продовжувати з ними потомство». Навіть слова кислі в її роті. «І після… після…» Вона ковтає. «Вони заплатили. Всі».

«Ніхто не може такого зробити. Навіть Брейси». Але тепер він звучить менш певно.

«Я б погодилася з вами, але факт полягає в тому, що я живий доказ». Офелія змушена знизати плечима, більш невимушено, ніж усе, що вона відчуває зараз. «Голіаф та інші станції належали Піннакле. Не кажучи вже про те, що лежали на краю “ніде”. А коли у вас достатньо грошей, ви можете приховати будь-що або заплатити людям, щоб вони не хвилювалися». Іноді вона підозрює, що це було більше останнє, ніж перше, що дає їй ще більше сумнівів у людяності її сім’ї.

— Але ти працюєш на Монтроуз. Вони б перевірили дані і…

Офелія сміється, але це безнадійний, порожній звук. «Вони пропустили, що Берч ​​був з Голіафа. Я можу вам гарантувати, що мої підроблені записи набагато кращі за його». І набагато дорожчі. Крім того, Монтроуз хотіла, щоб вона працювала на них — тим краще втерти це в обличчя її родині. Навіть якби вони помітили щось дивне, Офелія сумнівається, що це мало б значення.

Він потирає обличчя руками й відвертається від неї.

Вона робить крок чи два, а потім зупиняється. «Я не знаю, що відбувається, що спричиняє зміни у моїй поведінці, але я не можу ризикувати, що можу заподіяти комусь біль». Знову. «Будь ласка, просто вислухай мене. Помістіть мене в одну з…

“Чому ти тут?” він питає. «Ви просили це завдання».

Вона застигає. «Я намагаюся допомогти. Я присвятила своє життя допомозі і запобіганню ERS. Це була можливість спробувати нову методику…”

«Я чую, що ви були настільки стурбовані тим, щоб довести свою корисність та позбутися почуття провини, що поставили нас, мою команду, під додаткову небезпеку, просто перебуваючи тут. Це правильно?»

Сором охоплює її. «У мене не було підстав вважати, що щось піде…»

Він повертається до неї обличчям так раптово, що Офелія сахається назад. «Як я маю виконувати свою довбану роботу і захищати людей, якщо ніхто не говорить мені, що відбувається?» Його обличчя червоне від люті.

У ній все ще є частина, яка хоче відсторонитися від чоловіка, авторитетної фігури, вібруючого від гніву. Вона ненавидить, що ця частина її все ще існує після всіх цих років. Частина спадщини її батька, до того, як він став Кривавим Бледсо.

Вона піднімає підборіддя. «Ви мене не слухаєте. Ніхто цього не знав. Я не приховувала це від вас, зокрема. Не підлещуйтеся, командире. Ви не такий важливий». Вона внутрішньо здригається від цих слів і холоду, навіть коли вона