Читати книгу - "Свобода"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уві сні, коли за вікнами ще панувала темрява, вона підвелася з ліжка, пішла спочатку у вітальню, а звідти — до Річардової спальні і вляглася в ліжко поряд із ним. У кімнаті було холодно, і вона притиснулась до нього.
— Петті, — тільки й сказав він.
Але вона спала і просто похитала головою, не бажаючи прокидатися; їй неможливо було відмовити, вона дуже наполегливо діяла уві сні. Огорнула його своїм тілом, намагаючись просто злитися з ним в одне, ніби могла повністю покрити його собою, просто торкнувшись щокою його обличчя.
— Петті.
— М-м-м.
— Якщо ти спиш, то маєш прокинутися.
— Ні, я ж сплю. Сплю. Не буди мене.
Член у нього вже мало з шортів не вистрибував. Вона потерлася об нього животом.
— Вибач, — сказав він, звиваючись під нею. — Прокидайся.
— Ні, не буди мене. Просто трахни.
— Господи, — він намагався позбутися її, але вона невідступно тягнулася за ним, ніби величезна амеба. Він схопив її за зап’ястя, щоб утримати хоч якусь дистанцію. — Віриш чи ні, але я не можу це робити, коли партнер не при свідомості.
— М-м-м, — промугикала вона, розстібаючи ґудзики на піжамі, — ми обоє спимо. І нам обом сняться просто чудові сни.
— Так, але вранці люди прокидаються, а сни свої пам’ятають.
— Але ж це просто сни... Я бачу сон, знову засинаю. І ти засинай теж. Ти засинаєш... Ми обоє спимо... а потім я піду.
Той факт, що вона казала все це, і не просто казала, але й дуже добре пам’ятала все наступного дня, викликає підозри стосовно того, що вона і справді спала. Але авторка тверда як алмаз у своєму твердженні, що спала, коли зраджувала Волтера і відчувала в собі його друга. Можливо, вона наслідувала тому міфічному страусові й просто тримала очі заплющеними, проте чомусь потім не могла пригадати якогось особливого задоволення, тільки абстрактно розуміла, що зробила; але коли провести щось на зразок розумового експерименту й уявити, як в середині процесу дзвонить телефон — від такого звуку вона одразу ніби прокидається, з чого логічно випливає, що за відсутності такого дзвону вона перебувала уві сні.
Тільки після того, як усе скінчилося, вона прокинулася насправді, дещо збентежена, замислилася на мить і швиденько забралася до свого ліжка. Наступне, що вона зрозуміла, — це те, що сонце вже встало. Вона почула, як Річард прокинувся і пішов до туалету. Вона все намагалася розшифрувати за звуками, що доносилися з його кімнати, що він робить — чи він пакує речі, чи береться знову до роботи. І звук був такий, ніби він дійсно працює! Коли дона врешті-решт насмілилася вийти зі свого укриття, то побачила, що він стоїть на колінах позаду дому й розбирає купу непотребу. Сонце було вже в небі, але світило якось тьмяно з-поміж тонких хмар. Від змін у погоді озеро трохи рябило. Строкаті дерева більше не причаровували — вони тепер виглядали рідкими й порожніми.
— Агов, доброго ранку, — сказала Петті.
— Доброго, — відповів Річард, не дивлячись на неї.
— Ти вже поснідав? Як щодо нормального сніданку? Приготувати тобі яєчню?
— Я випив кави, дякую.
— Приготую яєчню.
Річард підвівся, узявся в боки й оглянув той мотлох на землі, все ще не піднімаючи на неї очей.
— Я це все для Волтера витягнув сюди, щоб він знав, що тут є.
— Гаразд.
— Мені потрібно кілька годин, щоб зібратися. А ти берись до своїх справ.
— Гаразд. Тобі допомогти?
Він похитав головою.
— Точно не будеш снідати?
На це питання він взагалі не став відповідати.
Вона напрочуд яскраво уявила щось на зразок електронної презентації списку імен, які було впорядковано за ступенем їх доброчесності; першим, звичайно, стояв Волтер, одразу за ним — Джесіка, трохи далі — Джоуї та Річард, а потім, десь у самісінькому низу, самотньо розташувалося її власне ганебне ім’я.
Петті взяла каву до себе в кімнату і пила її, прислуховуючись до шуму, з яким Річард завершував свою роботу, — грюкіт цвяхів, які він розкладав по коробках, гуркіт ящиків з інструментами. Вдень, десь опівдні, вона наважилася на ризикований захід і спитала, чи не міг би він залишитися з нею на ланч, а потім уже їхати. Він погодився, хоча й не дуже люб’язним тоном. Вона була надто налякана, щоб заплакати від образи, тому пішла на кухню й зварила кілька яєць для салату. В її планах, надіях та фантазіях — тією обмеженою мірою, яку вона собі дозволяла, — Річард забував свої наміри поїхати того дня, а вона знову йшла «уві сні» до нього вночі, і знову все було приємно, знову нічого не обговорювалося наступного дня, а потім знову прогулянка вночі, потім знову чудовий день, а потім Річард збирає речі й повертається до Нью-Йорка, а Петті лишаються ті чудові сни, які вона бачила кілька ночей поспіль в будиночку на Безіменному озері, та здогадки, чи трапилося там щось насправді. Але цей старий план (надія чи фантазія) зазнав краху. Новим планом було докласти всіх можливих і неможливих зусиль, аби забути попередню ніч, а потім удавати, ніби нічого не сталося.
Але до цього нового плану зовсім не входило те, що у середині ланчу вона залишить сніданок недоїденим, скине з себе джинси й відчує біль від плавок, що зсунулися вбік, поки Річард доводив її до екстазу біля ні в чому не винної, обклеєної шпалерами стіни старенької вітальні Дорогі, і це — в самому розпалі дня і бувши настільки при повному розумі, наскільки це взагалі можливо для людини. На стіні не залишилося жодних слідів, але саме місце завжди викликало в неї чіткі спогади. Це була точка на вісі координат всесвіту, яка постійно змінювалась упродовж історії. І це місце завжди
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода», після закриття браузера.