Читати книгу - "Бенкет круків"

— Немовлята часто хворіють. А часто й помирають, на жаль. Я запитаю мілорда, де влаштувати вовків.

Ухопивши жінку за носа, Аша добряче вщипнула.

— Зробиш так, як я тобі велю. А якщо немовля помре, ти пожалієш більше за всіх.

Тризуба, писнувши, пообіцяла слухатися, й лише тоді Аша відпустила її ніс і пішла на пошуки вуйка.

Приємно було знову ходити цими залами. Десятивежжя завжди для Аші було мов рідна домівка, навіть більше за Пайк. «Не просто один замок, а одразу десять замків, зліплених докупи»,— подумала вона, вперше його побачивши. Пригадувалося, як щодуху гасала вона тут сходами, і мурами нагорі, і критими мостами, як рибалила на Довгокам'яному причалі, як дні й ночі просиджувала серед багатющої колекції вуйкових книжок. Замок звів його прапрадід, будівля була на островах найновіша. Лорд Теомор Гарло втратив трьох синів ще в колисці й винуватив у цьому мокрі підвали, вологі сходи й білі від солі стіни старовинного палацу Гарло. У Десятивежжі просторіше, зручніше, і розташування тут краще... однак лорд Теомор був людиною мінливою, як можуть засвідчити всі його жінки. А їх у нього було шестеро, і всі геть несхожі, як і десять веж замку.

Книжкова вежа була найширша — восьмикутна, збудована з великих обтесаних кам'яних брил. Сходи тут розташовані в товщі стін. Аша швидко піднялася на третій поверх, де містилася вуйкова читальня. «Хоча насправді немає таких кімнат, де він би не читав». Лорда Родрика нечасто можна було побачити без книжки в руці — хай у виходку, хай на палубі «Морської музики», хай під час аудієнції. Аша неодноразово бачила, як він читає на престолі попід срібними косами. Вислухає справу, з якою до нього прийшли, винесе присуд... а потім читає, поки капітан замкової варти йде по нового суплікатора.

Вуйко схилився над столом біля вікна, в оточенні пергаментних сувоїв, які, може, в самій Валірії ще до Руїни писалися, і товстих книжок у шкіряних шабатурках із бронзовими й залізними застібками. Обабіч вуйка на вишуканих залізних поставниках горіли воскові свічки, завтовшки й завдовжки з людську руку. Лорд Родрик Гарло був не худий і не товстий, не низький і не високий, не бридкий і не вродливий. Шатен з карими очима, а от коротенька охайна борідка, якій він віддавав перевагу, вже посивіла. Загалом він був цілком пересічним і вирізнявся тільки любов'ю до писаного слова, яка багатьом залізнородним видавалася не гідним мужчини збоченням.

— Вуйку,— Аша причинила по собі двері,— що такого нагального ти читаєш, аж покинув своїх гостей?

— Це «Книга втрачених книг» архімейстра Марвина,— вуйко відірвав погляд від сторінки.— Гото привіз мені примірник зі Старгорода. Він хоче видати за мене свою дочку,— сказав лорд Родрик, а тоді постукав довгим нігтем по книжці.— Бачиш? Марвин заявляє, що розшукав три сторінки зі «Знаків та знамень»: це книга пророцтв юної доньки Ейнара Таргарієна, зроблених ще до Руїни Валірії... А Лані знає, що ти тут?

— Ще ні.

«Лані» — так маму називав тільки Книгогриз.

— Нехай спочиває,— Аша, знявши зі стільця стос книжок, всілася сама.— Тризуба, схоже, ще трохи зубів утратила. Ви тепер кличете її Однозуба?

— Я взагалі її рідко кличу. Ця жінка мене лякає. Котра це година? — лорд Родрик визирнув у вікно, на залите місяцем море.— Так швидко потемніло? Я й не помітив. Пізно ти з'явилася. Ми вже кілька днів як тебе чекаємо.

— Вітер не сприяв, та й мені довелося перейматися через бранців. Це дружина Робета Гловера з дітьми. Наймолодший ще запазушне немовля, а в дорозі у леді Гловер пропало молоко. Отож довелося «Чорному вітру» пристати на Скелястому узбережжі й шукати для дитини мамку. А знайшли натомість козу. Дівчинка від цього не розквітла. У селі є молодиця з молоком? У мене серйозні плани на Пущанський Насип.

— Плани доведеться змінити. Запізнилася ти.

— Запізнилася, ще й зголодніла,— Аша, випроставши під столом довгі ноги, перегорнула кілька сторінок найближчої книжки — трактату якогось септона про війну Мейгора Лютого проти так званих бідарів.— І спрага мене мучить. Від рогу елю я б не відмовилася, вуйку.

Лорд Родрик стиснув губи.

— Сама знаєш, у бібліотеці їжа й питво заборонені. Бо можна...

— ...попсувати книжки,— розсміялася Аша.

— Любиш ти мене сердити,— нахмурився вуйко.

— Ой, та не ображайся. Я ще в житті не зустрічала людини, якої б не розсердила,— хто-хто, а ти це добре маєш знати. Але досить про мене. Ти як?

— Та все гаразд,— знизав він плечима.— На очі тільки гірше бачу. Послав у Мир по окуляри до читання.

— А як там моя тітонька?

— І досі на сім років старша за мене,— зітхнув лорд Родрик,— і переконана, що Десятивежжя має належати їй. Ґвінесса стає забудькувата, але цього забути не може ніяк. Побивається за своїм покійним чоловіком так само гірко, як і в день його смерті, хоч не завжди може пригадати, як його звали.

— Не впевнена, що вона взагалі колись знала, як його звали,— Аша з глухим «бух!» згорнула трактат септона.— Батька вбили?

— Так вважає твоя мати.

«Колись вона б сама його радо вбила»,— подумала Аша.

— А як вважає вуйко?

— Балон упав і розбився через те, що під ним обірвався мотузяний міст. Здіймався шторм, і з кожним поривом вітру міст шарпало й крутило,— Родрик знизав плечима.— Принаймні так кажуть. Мати твоя отримала звістку від мейстра Вендамира.

Аша, витягнувши з піхов чингал, заходилася вичищати бруд з-під нігтів.

— Три роки його не було — і раптом Вороняче Око повертається того самого дня, як гине тато.

— Наступного дня. Кажуть, «Тиша» була ще в морі, коли загинув Балон. Та я згоден: Юронове повернення було... дуже вчасним, скажімо так.

— Я б трохи інакше сказала,— Аша всадила кінчик чингала в стіл.— Де кораблі? Я нарахувала чотири десятки пришвартованих лодій, а цього і близько недосить для того, щоб скинути Юрона Вороняче Око з батькового престолу.

— Я розіслав заклик. Розіслав від твого імені — я ж люблю і тебе, і твою маму. Відгукнувся дім Гарло. І Стоунтрі, і Волмарки. Дехто з Майрів...

— Вони всі з острова Гарло... а це один острів із сімох. У залі я бачила одинокий штандарт Ботлі з Пайку. Де кораблі з Солескелі, з Орквуду, з Весей?

— З Чорноплину