Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— Цілком нічого, мило, — схвалив вампір, продовжуючи утримувати мою руку, хоча міг би вже й відпустити. А я не зробила спроби звільнитися, сама не знаю, чому. — Стримано, але зі смаком. Тепер спробуй активувати.

Я звичним жестом увімкнула картинку. Бліда, як і була вранці. Стефан насупився, на лобі його позначилася зморшка, а пальці непомітно змістилися до моїх вен, немов він хотів перевірити пульс. Гострий погляд, зовсім як у магістра, прокотився по нервах незрозумілою тривогою.

— Олено, з тобою все гаразд? Як самопочуття?

— Нормально. — Я трохи відсунулася, загасила зображення, смикнула рукав. — Ніч безсонна. А так — усе як завжди.

— Ти втомилася, — помітив вампір. Він злегка обійняв мене за плечі, посадив у крісло і сам примостився навпроти. — Або морально, або фізично. Може, візьмеш вихідний? Прогуляємося містом, або, якщо хочеш, я покажу тобі чудовий книжковий магазин, у якому гостей пригощають гарячою кавою. Уяви: сніг за вікном, тепло, затишок і книжки. Посидимо, поговоримо. — Він трохи зніяковів і швидко додав: — По-дружньому, звісно.