Читати книгу - "Алеф. Прозові твори"

років тому досить було запропонувати хай там яку симетричну систему, наділену видимістю досконалої впорядкованості, щоб зачарувати людей. То як же не піддатися чарам Тлену, досконало описаної й такої переконливої картини бездоганно впорядкованої планети? Марно було б нагадувати таким людям, що реальність теж упорядкована. Може, й так, але впорядкована вона за законами божественними — тобто, пояснюю, законами, які створені не людьми і які нам ніколи не пощастить до кінця збагнути. Тлен — це лабіринт, але створений самими людьми, лабіринт, вибудуваний у такий спосіб, щоб люди могли розгадати його загадку.

Контакти з Тленом та призвичаєність до нього розкладають цей світ. Зачароване довершеною строгістю цієї системи, людство все більше забуває, що це строгість задуму шахістів, а не задуму ангелів. Уже проникає у школи (гіпотетична) «первісна мова» Тлену; а навчання його гармонійної історії (наповненої зворушливими епізодами) витіснило ту історію, якої навчали в моєму дитинстві; вже в пам’яті людській вигадане минуле розташувалося на місці іншого минулого, про яке ми нічого не знаємо напевне — навіть того, що воно брехливе. Сталися зміни в нумізматиці, фармакології та археології. Гадаю, що біологія та математика теж не залишаться такими, якими вони були… Розсіяна по всьому світу династія вчених-самітників змінила обличчя землі. Їхня справа триває. Якщо мої передчуття мене не обманюють, то через сто років комусь пощастить знайти сто томів Другої енциклопедії Тлену.

І тоді зникнуть з лиця планети англійська, французька та й та ж таки іспанська мови. Світ перетвориться на Тлен. Мені до цього байдуже, у тихому притулку готелю в Адроґе я перекладаю в дусі Кеведо (друкувати цей переклад я не збираюся) «Похоронну урну» Брауна.

П’єр Менар, автор «Дон Кіхота»

Присвячується Сильвіні Окампо

Твори видимі, які залишив нам цей романіст, можна легко й швидко перелічити. Тому непрощенними уявляються мені ті пропуски та додатки, які ми знаходимо в недостовірному каталозі пані Анрі Башельє, що його мала нахабство запропонувати своїм нікчемним читачам — хоч їх і дуже мало, і всі вони кальвіністи, якщо не масони або обрізані — одна газетка, чиї протестантські вподобання ні для кого не таємниця. Справжні друзі Менара зустріли появу цього каталогу з тривогою і навіть певним смутком. Здається, лише вчора зібралися ми біля мармурового надгробка в затінку жалобних кипарисів, і ось уже Помилка намагається очорнити його Пам’ять… Тож я відчуваю себе зобов’язаним опублікувати бодай коротке спростування, вказавши на необхідні виправлення.

Я усвідомлюю, що мій убогий авторитет зовсім неважко заперечити. Проте ніхто не заборонить мені навести два свідчення, знехтувати які неможливо. Баронеса де Бакур (на чиїх незабутніх п’ятницях я мав честь познайомитися з поетом, якого ми нині оплакуємо) визнала за можливе цілком схвалити нижченаписане. Графиня де Баньйореджо, один з найвитонченіших умів князівства Монако (а тепер і Пітсбурґа, штат Пенсільванія, після того як нещодавно вийшла заміж за міжнародного філантропа Симона Кауцша, так нещадно обмовленого — гай-гай! — жертвами його некорисливих оборудок), пожертвувала «задля істини й смерті» (це її буквальні слова) вельможною стриманістю, яка їй властива, й у відкритому листі, опублікованому в журналі «Люкс», також висловила мені своє схвалення. Сподіваюся, цих високих рекомендацій досить.

Я вже сказав, що видима творча спадщина Менара може бути легко встановлена й перелічена. Ретельно переглянувши його особистий архів, я знайшов у ньому такі твори:

а) Сонет, написаний у символістському стилі, який друкувався двічі (в різних варіантах) у журналі «Мушля» («La conque») (у номерах за березень і жовтень 1899 р.).

б) Монографія про можливість укласти поетичний словник понять, які не є ані синонімами, ані перифразами тих, що знаходять застосування в повсякденній мові, а є такими собі «ідеальними об’єктами, що створені за домовленістю й сутнісно призначені для потреб поетичного самовираження» (Нім, 1901 р.).

в) Монографія про «певні зв’язки або спорідненості» між мисленням Декарта{260}, Ляйбніца та Джона Вілкінса{261} (Нім, 1903 р.).

г) Монографія про «Characteristica universalis»[150] Ляйбніца (Нім, 1904 р.).

д) Стаття технічного характеру про можливість збагатити гру в шахи, прибравши з шахівниці одного флангового пішака. Менар пропонує, рекомендує, обговорює і зрештою відмовляється від цієї новації.

е) Монографія про «Ars magna generalis»[151] Раймунда Луллія (Нім, 1906 р.).

є) Переклад з передмовою та примітками «Книги вільного винаходу та мистецтва гри в шахи» Руя Лопеса де Сеґури{262} (Париж, 1907 р.).

ж) Чернеткові варіанти монографії про символічну логіку Джорджа Буля{263}.

з) Огляд основних метричних законів французької прози, ілюстрований прикладами із Сен-Сімона{264} («Reme de langues romanes»[152], Монпельє, жовтень 1909 p.).

и) Відповідь Люкові Дюртенові{265} (який заперечував існування таких законів), проілюстрована прикладами з Люка Дюртена («Reme de langues romanes», Монпельє, грудень 1909 р.).

і) Рукопис перекладу книжки Кеведо «Компас для плавання у водах просвіти» під назвою «La bussole des précieux»[153].

ї) Передмова до каталогу виставки літографій Каролюса Уркада (Нім, 1914 р.).

й) Книжка «Les problèmes d’une problème»[154] (Париж, 1917 р.), де в хронологічному порядку обговорюються варіанти розв’язань знаменитої проблеми Ахілла та черепахи. На цей час з’явилися вже два видання цієї книжки; за епіграф у другому править порада Ляйбніца «Ne craignez point, monsieur, la tortue»[155], і в ньому дещо оновлені розділи, присвячені Раселові та Декарту.

к) Доскіпливий аналіз «синтаксичних звичаїв» Туле (N. R. F., березень 1921 р.). Менар там — нагадую — проголошує, що осуджувати й хвалити — це вияви сентиментальності, які не мають нічого спільного з критикою.

л) Транспозиція в александрійський вірш «Cimetière marin»[156] Поля Валері (N. R. F., січень 1928 р.).

м) Інвектива проти Поля Валері, процитована в «Сторінках, які пригнічують реальність» Жака Ребуля. (Ця інвектива, зазначимо в дужках, являє собою вивернуту на лівий бік його справжню думку про Валері. Останній так це й зрозумів, і давня дружба між двома письменниками анітрохи не похитнулася.)

н) «Характеристика» графині де Баньйореджо в «переможному томі», — цей вираз належить Ґабріеле Д’Анунціо{266}, одному з інших його авторів, — який щороку публікує ця дама, щоб спростувати неминучу брехню про себе, яку вряди-годи друкують газети й рекомендувати «світові та Італії» справжній образ своєї особи, що так часто потерпав (саме з огляду на її красу та бурхливу діяльність) від хибних або надто поквапних суджень.

о) Цикл вишуканих сонетів, присвячених баронесі де Бакур (1934 р.).

п) Написані від руки вірші, ефект