Читати книгу - "Джерело"

Телефон Суреша дзенькнув, і чоловік прочитав повідомлення, здивовано зсунувши брови.

— Що таке? — нервувалася Мартін.

Суреш мовчки розвернувся й побіг у центр безпеки.

— Сурешу! — Мартін загасила цигарку й помчала за ним на робоче місце одного з його співробітників, який прокручував зернистий запис із камери стеження.

— На що ми дивимося? — не зрозуміла Мартін.

— Задній вихід із собору, — сказав технік. — П’ять хвилин тому.

Мартін і Суреш нахилилися й подивились, як молодий паламар вийшов із собору через той вихід, швидко пройшовся далі порівняно тихою Калле Майор, відчинив обшарпаний «опель»-седан і сів у нього.

«Ну і що? — подумала Мартін. — Людина їде собі додому після служби».

«Опель» на екрані від’їхав, тоді раптом дав задній хід і став біля заднього виходу з собору, звідки водій щойно вийшов. Майже миттєво до машини тихо вийшли дві темні фігури, пригнулися й залізли на заднє сидіння «опеля». Пасажирами, без сумніву, були єпископ Вальдеспіно і принц Хуліан.

За мить машина рвонула геть, завернула за ріг і зникла з кадру.

Розділ 51

Каса Міла, яка височить подібно до скелястої гори на розі Каррер де Провенса і Пасседж де Ґрасія, — шедевр Ґауді 1906 року, наполовину житловий будинок, наполовину вічна пам’ятка мистецтва. Дев’ятиповерхова споруда, яку Ґауді задумав як нескінченно криволінійну, з першого погляду впізнається за вигинистим фасадом з пісковику. Заокруглені хвилясті балкони й гнучка геометрія надають будинку органічного вигляду, неначе тисячолітнє вивітрювання утворило ці вигини й западини, як у пустельному каньйоні.

Хоча спочатку мешканці поблизьких кварталів цуралися такого шокового модернізму, Каса Міла здобула найвищу похвалу критиків і швидко стала однією з архітектурних перлин Барселони. Тридцять років Пер Міла, промисловець, який замовив цей будинок, мешкав там із дружиною у великих головних апартаментах, а решту двадцять квартир здавав. Донині Каса Міла на Пасседж де Ґрасія, 92 є однією з найбільш ексклюзивних і омріяних адрес Іспанії.

Ведучи «теслу» Кірша майже вільним від транспорту бульваром, Роберт Ленґдон відчував, що вони наближаються до місця. Бульвар Пасседж де Ґрасія — барселонський відповідник Єлисейських полів у Парижі: найширший, найграндіозніший, у бездоганному пейзажі, облямований дизайнерськими бутиками.

Chanel… Gucci… Cartier… Longchamp…

Нарешті Ленґдон побачив її у двохстах метрах попереду. М’яко підсвічена знизу Каса Міла зі світлого шорсткого вапняку, з довгастими балконами, помітно вирізнялася на тлі прямокутних сусідів — немов прекрасний корал винесло хвилею на берег, усипаний шматками шлакоблоку.

— Цього я і боялася, — сказала Амбра, показуючи вперед. — Дивись!

На широкому хіднику красивої вулиці перед будинком Ленґдон побачив кілька телефургонів; ціла юрба репортерів розповідала новини на тлі будинку Кірша. Кілька охоронців стояли так, щоб не пускати натовп до входу. Як видавалося, зі смертю Едмонда все, що стосувалося Кірша, потрапляло в новини.

Ленґдон окинув оком Пасседж де Ґрасія й не побачив, де можна поставити машину; рух був доволі жвавий.

— Лягай, — сказав він Амбрі, розуміючи, що не має жодного вибору, окрім як їхати повз юрбу.

Амбра згрупувалася на підлозі, так що ззовні її стало зовсім не видно. Ленґдон прихилився, і так вони проминули людне місце.

— Схоже, вони оточили парадний вхід, — сказав він. — Нам туди не пробитися.

— Завертайте праворуч, — бадьоро і впевнено втрутився Вінстон. — Я так цю ситуацію й уявляв.

——

Блоґер Ектор Маркано печально дивився на верхні поверхи Каси Міла, не в силі змиритися із загибеллю Едмонда Кірша.

Три роки Ектор писав про новітні технології для популярної платформи барселонських підприємців і новітніх стартапів Barcinno.com. Те, що великий Едмонд Кірш працював тут, у Барселоні, викликало в Ектора десь таке відчуття, як коли б він опинився біля самого Зевса.

Ектор уперше зустрів Кірша понад рік тому, коли легендарний футуролог люб’язно погодився взяти участь у щомісячній найпопулярнішій події Barcinno, «Ночі факапів» — семінарі, на якому шалено успішні підприємці відверто розповідали про свої найбільші помилки. Кірш скромно зізнався перед глядачами, що за останні півроку витратив понад 400 мільйонів доларів, намагаючись здійснити свою мрію про витвір, якому він дав назву E-Wave, — квантовий комп’ютер із такою швидкістю обробки даних, що уможливить безпрецедентний поступ у всіх галузях науки, особливо в моделюванні комплексних систем.

— Боюся, — зізнався Едмонд, — поки що мій квантовий стрибок у квантовому комп’ютингу — це радше квантовий провал.

Сьогодні, коли Ектор почув, що Кірш збирається оголосити про неймовірної важливості відкриття, його охопило передчуття: чи не йдеться про E-Wave? «Може, він знайшов спосіб зробити так, щоб ця система працювала?» Але після філософського вступу Ектор зрозумів, що Кірш вестиме мову про зовсім інші речі.

«Цікаво, чи ми колись дізнаємося, що він відкрив?» — думав Ектор. Із важким серцем він прийшов до будинку Кірша — не шукати матеріал для блоґу, а віддати шану загиблому.

— E-Wave! — закричав хтось. — E-Wave!

Усі довкола, увесь натовп показував у той самий бік — люди дивилися на блискучу чорну «теслу», яка поволі під’їжджала, посвічуючи на людей галогеновими фарами, і знімали її на камери.

Ектор вражено дивився на знайому машину.

«Тесла» моделі X із номерним знаком E-Wave була відома в Барселоні так само, як папамобіль у Римі. Іноді Кірш улаштовував виставу: паркувався в другому ряді на Каррер де Провенса перед ювелірною крамницею DANiEL ViOR, виходив пороздавати автографи й дивував народ тим, як машина без нього їде заздалегідь запрограмованим маршрутом вулицею і на другий бік широкого хідника до в’їзду в гараж, де авто впускали й воно поволі з’їжджало спіральним спуском у приватний гараж під Касою Міла.

Самопаркування було стандартною рисою «тесли»: відчинення дверей гаража, в’їзд, вимикання, — але Едмонд, пишаючись собою, хакнув систему «тесли» й задав машині складніший маршрут.

Усе — вистава.

А нині було ще химерніше видовище. Кірш помер, а машина десь узялася, поволі проїхалася Каррер де Провенса, завернула до елегантних дверей гаража й потроху посунула вперед у міру того, як люди розступалися.

Репортери та оператори побігли до автівки, намагаючись зазирнути в її тоновані вікна. Побачивши те, що всередині, вони здивовано кричали:

— Вона порожня! За кермом нікого! Звідки вона приїхала?!

Охоронці Каси Міла, вочевидь, бачили таке й раніше, тож відтіснили людей від «тесли» й дверей гаража, які перед нею відчинилися.

Екторові вигляд порожньої машини Едмонда, що поверталася в гараж, навіяв думку про засмученого собаку, який повертається додому, втративши господаря.

«Тесла», немов привид, тихо заїхала у двері, і юрба емоційно зааплодувала, коли