Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

Оскільки вартування на марсі — на вершечку щогли — чи то в морі, чи то на суходолі — це повинність дуже старовинна і дуже цікава, дозвольте розповісти про неї трохи докладніше. Я гадаю, що найдавнішими марсовими були стародавні єгиптяни, бо давніших я не знайшов, скільки не шукав. Адже хоч їхні прабатьки, будівники Вавілонської вежі, безперечно, мали намір поставити найвищу щоглу на всю Азію, та й на всю Африку, одначе не встигли вони закріпити на її вершечку клотик, як їхня величезна кам’яна щогла впала за борт у жахливому шквалі господнього гніву, і тому ми не можемо віддати цим вавілонським будівникам першість перед єгиптянами. А твердження, що єгиптяни були нацією марсових, грунтується на переконанні всіх археологів, що перші піраміди споруджувано для астрономічних спостережень. Цю теорію дивним чином підтверджує східчаста форма всіх чотирьох боків цих споруд; завдяки їй стародавні астрономи могли, задираючи ноги якомога вище, вибиратись аж на вершечок піраміди й гучно оголошувати про появу на небосхилі нових зірок, достоту як марсові на нинішніх суднах оголошують появу на обрії вітрила або кита. В святому Симеоні Стовпникові, уславленому християнському самітникові давнини, що спорудив собі високу кам’яну колону в пустелі й пробув усі останні роки свого життя на її вершечку, піднімаючи собі нагору їжу на мотузку, ми вбачаємо видатний приклад непохитного марсового, бо його не могли зігнати з його місця ні туман, ні мороз, ні дощ, ні град, ні сльота: він мужньо витримав усе до останку і буквально вмер на своєму посту. Сучасне плем’я марсових належить до царства неживих речей — усе то люди кам’яні, чавунні або бронзові, і хоч вони легко можуть витримати будь-який шквал, проте цілковито неспроможні, побачивши на обрії щось незвичайне, оголосити про його появу. От, наприклад, Наполеон: він стоїть, схрестивши на грудях руки, на вершечку Вандомської колони, якихось півтораста футів над землею, і нітрохи не дбає про те, хто порядкує на палубі тепер: чи Луї-Філіпп, чи Луї-Блан, а чи Луї Чортзнахто.[50]

Великий Вашінгтон теж стоїть високо вгорі на своїй височезній грот-щоглі в Балтіморі, і його колона, як один з Геркулесових Стовпів, позначає той рівень людської величі, вище якого піднімається небагато смертних. Та й адмірал Нельсон, застиглий на своєму кабестані, вилитому з гарматної бронзи, теж стоїть марсовим на Трафальгарському майдані, і хоч його майже не видно крізь лондонський дим, та ми здогадуємося, що там сховався герой, бо де є дим, там мусить бути й вогонь. Але ні великий Вашінгтон, ні Наполеон, ні Нельсон не відповідають на жоден вітальний оклик знизу, хоч би як палко закликали їх допомогти своїми порадами знавіснілій палубі, понад якою вони дивляться в далину, хоча, можна гадати, їхній духовний зір проникає крізь густу імлу майбутнього і вони бачать, яких мілин та рифів треба стерегтися.

Може здатись, ніби об’єднувати в будь-якому відношенні суходільних марсових з морськими недоречно; та це хибна думка, яка випливає з одного факту, наведеного Оведом Мейсі, єдиним істориком Нентакіту. Достойний Овед повідомляє, що на самому світанку китобійного промислу, ще перше ніж кораблі почали регулярно виходити в море за здобиччю, населення цього острова поставило на узбережжі високі стовпи, і на ті стовпи по прибитих гвіздками щаблях, як ото кури до курника, вибирались чатувати вартові. Небагато років тому цей спосіб перейняли китобої Нової Зеландії: помітивши в морі кита, вартові гукали до людей, що сиділи напоготові у вельботах недалеко від берега. Та цей звичай уже відійшов у минуле; тож звернімо свою увагу на єдиний справжній марс — марс китобійного корабля в морі.

На марсах усіх трьох щогл дозорці вартують від сходу до заходу сонця; вони змінюють там один одного що дві години. В тиху погоду в тропіках це надзвичайно приємне місце — марс щогли; для людини, схильної до мрій та роздумів, це просто розкіш. Стоїш на височині сто футів над безмовною палубою, колихаючись над глибінню, ніби щогли — то гігантські ходулі; стоїш отак, а під тобою, між твоїми ногами, пропливають найбільші морські страховища — достоту так, як колись між чобітьми славетного Колоса Родоського пропливали кораблі. Стоїш там, загублений у безмежжі моря, змережаного самими тільки хвилями. Судно погойдується ліниво, ніби в дрімоті; віє сонний пасатний вітер, і все те вколисує тебе в солодкі марення. В цьому тропічному китоловському житті вас здебільшого оточує високий, нічим не порушуваний спокій: ніяких подій, ніяких новин, ви не читаєте газет, екстрені випуски не хвилюють вас хтозна-нащо сенсаційними повідомленнями про якісь найбуденніші речі, вас не турбують ніякі хатні клопоти, ніякі банкрутства акційних товариств, ніяке падіння курсів цінних паперів і навіть думки про те, що ви матимете на обід: адже всі ваші харчі на три роки наперед чи й більше дбайливо запаковані в барильця, а меню лишається незмінним.

Загальна кількість годин, перебутих вами на вершечку щогли такого південноморського китобійного судна протягом усього плавання, яке часто триває цілих три, а то й чотири роки, може скласти добрих кілька місяців. На превеликий жаль, те місце, якому ви присвячуєте таку велику частину свого життя, начисто позбавлене всього, що надавало б йому хатнього затишку, будь-яких вигод, що створюють почуття такого затишку, як-от ліжко, гамак, катафалк, будка для вартового, казальниця, візницький екіпаж та інші невеликі, але зручні пристрої, в яких люди шукають тимчасового відособлення від інших людей. Найчастіше вашим сідалом буває вершок брам-стеньги, де ви стоїте на салінгу — двох тонких рівнобіжних дерев’яних брусках (такі салінги бувають майже виключно на китобійних суднах). Судно гойдається на хвилі, і новачок-марсовий почуває себе там так вигідно, ніби він стоїть на рогах у бугая. Звичайно, в холодну погоду ви можете взяти з собою нагору свій дім у подобі вахтового плаща; але, правду кажучи, і найтовщий плащ — це не набагато кращий дім, ніж ваша власна гола шкіра. Адже так само, як душа ваша вклеєна всередині цього ковчежка з плоті і не може вільно рухатись у ньому, а вийти з нього й поготів не може, не наражаючись при тому на свою погибель (як недосвідчений мандрівець, що надумав узимку перетнути засніжені Альпи), — так само й вахтовий плащ —