Читати книгу - "Червоне і чорне"

Жюльєн придивлявся з увагою, майже з заздрощами, до найгрубіших селюків, які вступали до семінарії. Коли з них скидали ратинову куртку, щоб надягти чорну рясу, вся їхня освіта зводилась до безмежної й незмірної поваги до дзвінкої монети як кажуть у Франш-Конте. Так гордо й пишно називалася в них готівка.

Для цих семінаристів, як для героїв романів Вольтера, щастя полягає насамперед у тому, щоб добре пообідати. Майже в усіх Жюльєн помічав також природжену повагу до будь-кого, хто носить одяг з тонкого сукна. Це почуття показує, як ціниться, чи, точніше, недооцінюється, справедливість щодо розподілу земних благ, яка встановлена нашими законами. «Що можна виграти, — казали вони часто один одному, — тягаючись із тузом» (Так називають у долинах Юри багатіїв). Можна собі уявити, як вони поважали того, хто багатший за всіх, — уряд!

Не усміхнутися шанобливо на саму згадку імені пана префекта — це необачно на думку селян з Франш-Конте, а бідняка негайно карають за необачність, позбавляю я його шматка хліба.

Спочатку Жюльєн мало не задихався від почуття зневаги, але нарешті він відчув жаль: адже батькам більшості його товаришів, мабуть, не раз доводилось, повернувшись увечері взимку до своєї халупи, не знайти там ні хліба, ні каштанів, ані картоплі. «Що ж тут дивного, — казав собі Жюльєн, — коли в їхній уяві щаслива людина насамперед та, що добре пообідала і мав гарний одяг? У моїх товаришів цілком певне покликання, вони переконані, що духовне звання забезпечить їм тривале щастя: добре обідати і мати взимку теплий одяг».

Якось Жюльєн почув, як один молодий семінарист, обдарований палкою уявою, казав своєму товаришеві:

— А чому я не можу стати папою, як Сікст П'ятий, що колись пас свині?

— Папами обирають тільки італійців, — відповів його друг. — Але, напевно, комусь. із нас випаде жеребок на місце старшого вікарія, настоятеля, навіть, можливо, єпископа. Пан П., єпископ шалонський, — син бочара, а мій батько також бочар.

Якось під час лекції догматики абат Пірар прислав по Жюльєна. Бідолашний юнак був дуже радий вирватись з тієї фізичної і моральної атмосфери, в якій він задихався.

Ректор прийняв його так само грізно, як 1 в день його вступу до семінарії.

— Поясніть мені, що написано на оцій гральній карті, — сказав він, дивлячись на Жюльєна, так, що той радий був би провалитись крізь землю.

Жюльєн прочитав:

«Аманда Біне, в кав'ярні Жірар, до восьмої години. Сказати, що родом з Жалка, родич моєї матері».

Жюльєн зрозумів, яка страшна небезпека загрожувала йому: донощики абата Кастанеда викрали в нього цю адресу.

— В той день, коли я сюди вступив, — відповів він, дивлячись на лоб абата Пірара, бо не міг знести його грізного погляду, — я дуже боявся: пан Шелан сказав мені, що тут будуть і наклепи, й усякі каверзи і що тут заохочуються доноси й шпигунство серед товаришів. Така воля господа бога, щоб молоді священики бачили життя таким, яким воно е, і пройнялися огидою до всього мирського та його розкошів.

— І це ви мені розводите такі теревені — скрикнув обурений абат Пірар. — Негіднику!

— У Вер'єрі, — спокійно продовжував Жюльєн, — мої брати били мене, коли була яка-небудь підстава заздрити мені…

— До діла до діла! — скрикнув пан Пірар, ледве стримуючи себе.

Нітрохи не злякавшись, Жюльєн провадив далі:

— В той день, як я прийшов у Безансон, десь опівдні я схотів їсти й зайшов у кав'ярню. Серце моє було пройняте огидою до такого нечестивого місця, але я думав, що поснідаю тут, мабуть, дешевше, ніж у готелі. Якась жінка, очевидно хазяйка кав'ярні, побачивши, що я новак, пожаліла мене. «В Безансоні повно всяких шахраїв, — сказала вона мені, — я за вас боюся, пане. Якщо з вами щось трапиться, зверніться до мене, пошліть кого-небудь до мене, але не пізніше восьмої години. Якщо семінарські воротарі відмовлятимуться виконати ваше доручення, скажіть, що ви мій кузен, з Жанліса».

— Всю цю балаканину буде перевірено, — вигукнув абат Пірар, йому не сиділось на місці, і він походжав по кімнаті. — Геть у келію!

Абат пішов слідом за ним і замкнув його на ключ. Жюльєн кинувся до своєї валізи, на дні якої була старанно схована фатальна карта. Речі були на місці, але лежали не в тому порядку, в якому він їх поскладав, хоч ключ він завжди тримав при собі. «Яке щастя, подумав Жюльєн, — що, коли я ще нічого не знав, я ні разу не скористався дозволом піти до міста; тепер я розумію, чому пан Кастанеда так часто і так ласкаво пропонував мені це. Могло трапитись, що я з дурного розуму перевдягся б і пішов до красуні Аманди, і це мене згубило б. Коли вони втратили надію заскочити мене на гарячому, то, щоб марно не пропадав цей документ, зробили донос».

Через дві години Жюльєна знов викликали до ректора.

—: Ви не збрехали мені, — сказав він йому вже не так суворо, — але зберігати цю адресу — така необережність, що ви навіть не уявляєте собі її ваги. Бідолашний хлопче! Навіть через десять років це може вам пошкодити.

XXVII. ПЕРШИИ ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД

Наш час, боже праведний!

Та це ж справжній старозавітний ковчег,

Горе тому, хто його торкнеться.

Дідро

Читач пробачить нам те, що ми подаємо так мало точних і переконливих фактів з Жюльєнового життя в цей період. Це не тому, що їх бракувало, навпаки; але те, що він бачив у семінарії, мабуть, занадто похмуре для того помірного колориту, якого ми намагались надати цим сторінкам. Мої сучасники, котрим доводиться страждати від певних явищ, не можуть згадувати їх без жаху, і це отруює їм будь-яку втіху, навіть втіху від читання казки.

Жюльєнові не щастило в його спробах лицемірити жестами, траплялись хвилини, коли його проймала відраза і навіть справжній одчай. Він не мав успіху, та ще й у такому огидному ремеслі. Найменша допомога зовні його підбадьорила б, адже труднощі, які треба було подолати, були не такі великі; але він був самотній, як загублений посеред океану човен. «Навіть коли я чогось доб'юся, — казав він собі, — доведеться провести все життя в такій мерзенній компанії. Серед глитаїв, що думають тільки про яєчню з салом, яку жертимуть за обідом, чи отаких от абатів Кастанедів, що не спиняються перед найогиднішим злочином. Владу вони здобудуть, але якою ціною, боже праведний!

Воля людини могутня, я не раз