Читати книгу - "Хотин"

Бачачи, що атака турецької кінноти захлинулася, Сагайдачний дав команду своїм полкам висунутися вперед і вдарити по ослабленому противникові. Десять тисяч комонних запорожців, як вихор, вискочили у поле, змітаючи і без того деморалізовані татарські орди. Козаки рубали, кололи списами, розстрілювали з пістолів цілі тисячі переляканих на смерть ворогів. Опівдні турецький напад закінчився цілковитим провалом — козаки вистояли.

Повернувши від козацьких окопів, Осман II перегрупував військо і кинув свіжі сили на польський табір. Уперше поляки по-справжньому відчули на собі всю силу турецького наступу. Жовніри, спочатку відкривши вогонь, зустріли ворога списами. Закрутився шалений вихор ближнього бою. Незважаючи на величезні втрати, турки все йшли і йшли. Тисячі горлянок ревіли «алла!», і дзвін зброї гримів у вухах, як сотні возів з залізом на поганій дорозі. Бій кипів зі страшною силою. Поляки зазнали значних втрат, але вистояли. Цілий день продовжувалася ця страшна колотнеча, що випробувала силу духу вельможної шляхти.

Ближче до вечора Ходкевич вирішив кинути у бій гусарські полки, що до цього стояли у резерві. Крилаті гусари вдарили у фланг туркам, перекинули і змішали ворожі порядки. Ходкевич рішуче витягнув шаблю. Не звертаючи уваги на хворобу, він вирішив особисто взяти участь у битві. На чолі загону охорони, що налічував дві сотні шабель, гетьман кинувся на ворога, одразу глибоко врубавшись у ворожі ряди. За командувачем їхав хорунжий для особливих доручень Грабовський, який віз дорогу гербову хоругву.

Гусари досить швидко показали, що по праву носять ім'я ліпшого війська Речі Посполитої. Миттєвим нападом вони взяли ініціативу у свої руки, а коли з іншого боку вдарив запорізький полковник Василь Луцкевич із чотирма тисячами кінноти, турки не вистояли. Де організовано, а де й у безладі почали відступати до свого табору. Вершники ганяли полем, перескакуючи через трупи вбитих турків, що знову тисячами вкривали бойовище. Кров, змішана із землею, перетворилася на рідку багнюку, що в ній сковзалися непідковані татарські коні.

Разом із програним боєм Осман II втратив можливість здійснити нічну вилазку, що її замислив ще напередодні. Тепер, з огляду на великі втрати серед людей, коней і мулів, на зламаний бойовий дух вояків, нічого було й думати про нічний напад. Знесилені аскери, яничари і сипахи порожніми поглядами супроводжували почет падишаха, що рухався через табір.

Нічна темрява припинила бій.

Увечері в козацькому таборі гучно залунали величезні тулумбаси, що в них били довбиші. Запорожців кликали на Раду, і вони, похапцем закінчуючи вечерю, збирались у величезне коло, вибравши для цього чималеньку галявину за обозом.

Стояли мовчки. Всі вже знали, для чого зібрано Раду, і тепер кожен задумався над тим, чию сторону зайняти у виборі гетьмана. Лише подекуди велися неголосні розмови й потріскували дрова у величезних багаттях. Нарешті з'явився хорунжий із великою хоругвою Війська Запорізького і постановив її у центрі кола. Вдруге вдарили литаври. Військова і полкова старшина вийшла у коло, несучи кожен свій знак гідності: суддя — велику срібну печатку, писар — перо і срібний каламар, осавул — малу булаву, полковники — перначі. Вийшовши на середину кола, старшини вишикувалися за старшинством своїх чинів і кланялися на всі чотири сторони товариству. Прийшов панотець у ризах і за звичаєм почав молебень. Чубаті козацькі голови схилилися додолу, руки без упину клали хрести.

Після служби вийшов старий сивочубий запорожець, несучи на оксамитовій подушечці гетьманську булаву, за ним, по двоє в ряд, ішли «військові товариші». Останніми — Сагайдачний і Бородавка.

Бородавка дуже змарнів за ці дні, що був під охороною, і навіть у примарному світлі кабиць був помітний хворобливий блиск в очах і бліда шкіра на схудлому обличчі. По всьому було видно, що гетьман сильно нервується. Дорогий жупан, абияк накинутий на плечі, увесь час злазив, і Бородавка нервовими жестами поправляв його. Незважаючи на це, хода гетьмана була пружною і впевненою. Сагайдачний спинився біля полковника Дорошенка, а Бородавка вийшов на середину. Рукою притримував дорогоцінну турецьку шаблю. Вийшовши на середину, зняв шапку і вклонився.

— Добридень, панове молодці! Дякую, що зібралися. Вірю в вас і знаю, що справедливо вирішите долю гетьманства. Тож питаю, чи не бажаєте вибрати собі нову старшину і нового гетьмана. А якщо так, то вирішити долю старого. Водив я вас, як міг, гетьманував так, як вважав за потрібне. Тепер ваша воля.

Сказавши це, Бородавка схилив голову, очікуючи, що скажуть козаки. Легенький вітерець куйовдив довжезний оселедець на голеній голові — Бородавка носив оселедець за січовим звичаєм.

У натовпі почався шепіт, що поступово переходив у дедалі голосніший гамір.

— Геть! — раптом пролунав крик із натовпу, примушуючи Бородавку здригнутися. Через хвилину все потонуло в криках, що ними козаки виявляли або прихильність до гетьмана, або навпаки. Останніх було значно більше.

Бородавка підняв руку і зачекав, доки козаки трохи притихнуть. Через хвилину стало тихіше.

— Перед тим як судити, подумайте, куди вас привели? За що кров ллєте? Га? З початку битви ляхи лишень сьогодні до роботи взялись. А ви тиждень б'єтесь, і за що? За сорок тисяч злотих? Тьху! Знаєте, скільки братчиків уже полягло? Ні? То я скажу! Чотири тисячі тільки у шпиталях, а ще три тисячі вже відкозакували, земля їм пухом!

— До чого ти ведеш, Яцьку? — виступив наперед Сагайдачний. — Така наша доля козацька.

— Така, та не така. Турки обіцяли нас не чіпати, як до ляхів не прийдемо! Обіцяли або Кам'янець, або Київ столицею козацької держави зробити. А ляхи що? На тобі, Боже, що мені негоже! По золотому на козака!

— Самі заробимо! — почувся голос.

— Бусурман били і битимемо! — підтримав другий.

— То так, — відповів Бородавка, — але не треба було поспішати. Най би собаки одна одній горлянки перегризли, а ми б зачекали. А тепер що? На Поділля вже пішли татари Джанібек-Ґіреєвого молодшого брата Нуреддіна. Застогне Україна. Хто тепер людей оборонить, як ми тут? Знов ясир тисячами до Перекопу потягнеться.

— Що ти нам за татар брешеш? Ти скажи, де припасу взяти, скоро солому їстимемо! — почувся той самий голос із натовпу.

Козаки схвильовано загули. Ця тема була близька кожному: припасів в обозі обмаль. У деяких полках закінчувалися навіть сухарі.

Бородавка хотів щось відповісти, але його вже ніхто не слухав.

— А чатами до чого добавився? Скільки людей пропало?

— Браття! Та він бусурманам продатися хотів!

— У Дністер паскудника! Утопити!

— Покинь, скурвий сину, своє гетьманство, бо ти вже козацького хліба наївся! Іди собі геть, негідний сину, ти не для нас!

— Забрати в нього булаву! Забрати!

— Братця! Та він свій, з сіроми,