Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
• ПиН 1929 "Правила і норми забудови населених місць, проектування і зведення будинків і споруд" від 20.06.29;
• СН 41-58 "Правила і норми планування і забудови міст" від 01.12.58;
• СНиП П-К.2-62 "Будівельні норми і правила. Планування і забудова" від 07.05.66;
• СНиП 11-60-75 "Норми проектування. Планування і забудова міст, селищ і сільських населених пунктів" від 11.09.75;
• СНиП 207.01-89* "Норми проектування. Планування і забудова міст, селищ і сільських населених пунктів" від 13.07.90.
Тому, визначаючи розміри земельних ділянок будинків, збудованих під час дії відповідних норм, слід керуватися саме цими нормами.
Глава 7 Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення
Як слушно вказує А. П. Гетьман, "не викликає сумніву той факт, що курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони у своїй сукупності утворюють єдиний комплекс, що є невід 'ємною частиною навколишнього середовища та найважливішим структурним елементом екологічної мережі України, який можна йменувати - "лікувально-рекреаційний фонд". ... Лікувально-рекреаційний фонд за своїми природно-біологічними, екологічними та іншими критеріями певною мірою невідворотно пов'язаний із природно-заповідним фондом як структурним елементом екосистеми України".
До 1990 р. землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення розглядалися як "землі спеціального призначення" разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Навіть до цього часу правовий режим всіх перерахованих земель має досить багато спільного: встановлення зон з особливими умовами землекористування, нормування розмірів земельних ділянок та ін.
У ЗКУ УРСР 1990 р. землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення були об'єднані в одну окрему категорію земель. Чинний ЗКУ вперше визнав ці землі різними категоріями земель.
За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 підприємствам, організаціям та установам природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення надано 420,2 тис. га.
Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Визначення, наведене у коментованій статті, ідентичне визначенню, вміщеному у ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України", і аналогічне - визначенню ч. 1 ст. 61 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".
Визначальним у понятті земель природно-заповідного фонду є формальний критерій: якими б цінними не були ділянки суші і водного простору з природоохоронного, екологічного, наукового, естетичного, рекреаційного боку тощо, лише ті з ними є об'єктами природно-заповідного фонду, яким надано відповідного статусу. І навпаки, ділянки, які вочевидь не мають істотної цінності, проте оголошені об'єктами природно-заповідного фонду, відповідний статус мають.
Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається Розділом VII ЗУ "Про природно-заповідний фонд України".
Слід звернути увагу, що землі природно-заповідного фонду одночасно можуть бути землями історико-культурного (див. ст. 6 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України"), лісогосподарського призначення (див. ст.ст. 70, 85, 100 ЛК України), водного фонду (див. ст.ст. 5, 8, 9, 94 ВК України) тощо.
Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Аналогічний за обсягом перелік наведений у ч. 2 ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Більш детальна класифікація об'єктів природно-заповідного фонду (а отже, і земель фонду) передбачена у ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", де передбачений поділ об'єктів не лише на природні та штучні, а і на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення, а також поділ об'єктів залежно від походження та інших особливостей (ч. ч. 2 - 4 статті).
Згідно із коментованою нормою на місцевості землі природно-заповідного фонду мають позначатися державними знаками та аншлагами відповідно до Положення, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29.03.94 N 30. Разом із тим, на практиці існуючі об'єкти природно-заповідного фонду часто не мають встановлених меж, і діяльність по їх встановленню триває[135]. Так, за інформацією Держземагентства станом на 20.09.2009 межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлені в натурі (на місцевості) на площі 29,8 % таких об'єктів[136].
До 1991 р. в Україні було створено 15 заповідників та 3 національні природні парки. На 1999 р. в Україні існувало вже 20 заповідників та 9 національних природних парків. У 2001 р. - 16 природних, 4 біосферних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України», після закриття браузера.