Читати книгу - "На далеких берегах"

Карранті був розлютований нахабством партизанів. Серед білого дня під самим носом у гітлерівців висадити в повітря велетенську казарму! Це був нечувано зухвалий виклик!

Цей вибух дуже пошкодив і Шульцу — «міф» про Михайла жив і далі.

Треба сказати, що Шульц після довгих роздумів остаточно прийшов до висновку, що вішає не знаменитого партизанського розвідника, ім'я якого гримить по всьому Адріатичному узбережжю.

Щоправда, багато дечого говорило про те, що вони повісили людину, яка мала відношення до партизанів. Слова повішеного, що він їх викрикнув Карранті перед тим, як його схопили, і про які охоронники доповіли як про «загадкові», для Шульца зовсім не були загадковими і лише підтверджували, що перед ним особа, яка знала Карранті по бригаді. Досить правдоподібно пояснив затриманий наприкінці допиту й причини, через які він стріляв у Мазеллі: він сказав, що дістав наказ із штабу бригади розстріляти італійця за зраду, зустрівся з ним у торговельному кварталі й попросив старого провести його у військовий порт.

Може, це був звичайний партизан, який видав себе за Михайла? Ні, навряд… Тут явна, хоча й не зовсім зрозуміла, підтасовка карт. Та не будеш же говорити про свої сумніви Карранті — американському розвідникові, який встиг уже обвести Шульца навколо пальця. Росіяни перемагали на сході; союзники, налякані російським наступом, загрожували з заходу; ось-ось відкриється другий фронт. З Карранті доводилося жити в згоді.

Після довгих роздумів Шульц заспокоїв себе тим, що за всяких обставин страта відіграє позитивну роль — населення міста буде приголомшене мнимою загибеллю Михайла.

І ось вибух зірвав задум Шульца…

Карранті перебрався в розкішні покої Мазеллі. Тепер у всіх кімнатах, особливо у вітальні, стало просторо, і вона більше не нагадувала комісійну крамницю, захаращену всілякими рідкісними речами, а стала схожою на дорогий номер готелю в південних штатах Америки.

Вечірні відвідини клієнтів і «вечори кохання» в будинку Мазеллі припинилися. Це не викликало здивування: не стало господаря.

Карранті вирішив залишити при собі лише покоївку Анну. Вона, як пересвідчився американець, уміла тримати язик за зубами й, крім того, знала, кого впускати до нього, а кому не відчиняти дверей.

Вдало проведена операція дала Карранті чималі гроші. Він відчув себе вільніше. Справи його посувалися добре.

Якось уночі в приймальні різко задеренчав дзвінок. Карранті викликав до себе Анну.

— Поглянь-но, хто там, — наказав він.

Дзвонили не так, як звичайно. «Хто ж це може бути?» в тривозі подумав Карранті. Анна в туфлях на босу ногу пробігла по коридору; лунко стукаючи каблуками по холодних мармурових сходинах, вона спустилася вниз і, добігши до дверей, злякано спитала:

— Хто там? Що вам потрібно?

Замість відповіді, у вузеньку щілину, яка служила для передачі листів, всунули маленький конверт. Покоївка була так налякана, що спочатку не наважилася на віть доторкнутися до нього. Та потім, зібравшись з духом, простягла руку, схопила конверт і побігла назад, до Карранті.

Він встиг уже одягтися і перехопив покоївку в вітальні.

— Що? — спитав коротко.

Жінка мовчки подала йому конверт. Карранті вихопив конверт з її рук, розпечатав, прочитав записку. Лице в нього зблідло, він закусив верхню губу.

— Я повинен піти, — промовив Карранті. — Може статися, що я повернусь дуже пізно. Двері нікому не відчиняй.

Карранті вийшов через чорний хід. Опинившись на вулиці, він повернув праворуч і квапливо подався нагору по віа Фортуна.

Добравшись до північної частини міста, Карранті зупинився біля довгого одноповерхового цегляного будинку, що правив колись, очевидно, за продовольчий склад, вийняв свій портсигар і закурив сигарету. З темряви вийшов молодий чолов'яга в чорному лискучому дощовику.

— Чого це вам не спиться вночі? — спитав він по-німецьки.

— Страждаю безсонням! — по-англійськи відповів Карранті.

— Все гаразд! — посміхнувся молодий чоловік, також перейшовши на англійську мову. — Ходімо.

Вони звернули за ріг. Молодий чоловік штовхнув плечем масивні старі ворота. В занедбаному саду стояв темного кольору лімузин.

— Сідайте, — запропонував чолов'яга. — І пробачте, що сам не зайшов до вас: у вас могли бути сторонні.

Ледве встиг Карранті влізти в машину, як вона рвонулася вперед. Виїхавши на вулицю, машина помчала не по шосе, а путівцем. Німці ним ніколи не їздили, тому він не контролювався партизанами. Дорога вела в напрямі Італії. Молодого чоловіка, що так хвацько керував машиною, Карранті не знав і вирішив не встрявати в розмову з ним. Дорога видалась йому довгою і втомлюючою.

Вдалині, збоку, мигтіли обриси одноповерхових кам'яних будинків з пласкими дахами; вони зникали, і знову тяглися пустинні пагорби… Так вони їхали близько двох годин. На розвилці доріг їх зупинив італійський патруль. Молодий чоловік назвав пароль, і італійці пропустили машину. Дорога стала нерівною, але молодий чоловік вів машину так само швидко. Стрілка спідометра тремтіла, наближаючись до сорока миль. Невдовзі почався узвіз, а ще за годину з чвертю машина стрімко помчала вниз. Вітер свистів у вухах Карранті. Тримаючись обома руками за спинку переднього сидіння, Карранті напружено дивився на дорогу. Попереду замерехтів вогник. Машина різко загальмувала за два метри від шлагбаума. Знову до них підійшли італійці, і знову молодий чоловік назвав той же пароль. Переїхавши через залізничне полотно, вони вихопились на гладенький, вторований шлях. Стрілка спідометра міцно закріпилася на 70 милях. Погода стояла тиха, а за вікнами машини, здавалося, свистів і шаленів вітер. Промайнули будинки. Було таке відчуття, ніби машина просувається велетенськими, але в той же час плавними стрибками. Ось вона пірнула поміж двох прямовисних скель і вихопилась на пустинний берег моря. Водій зменшив швидкість, і машина підкотила майже до самої води. Молодий чоловік квапливо вийшов з машини.

— Прошу за мною!

Біля самого берега погойдувався на хвилях торпедний катер, на якому їх чекали два матроси в американській формі. Молодий чоловік спритно скочив на борт катера і простяг руку Карранті. Але той не прийняв руки: він теж умів стрибати.

Карранті стримано привітався з матросами. До стерна катера став його провідник. Заторохтів мотор, катер полинув по невеличких хвилях.