Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А ось інформація Кременчуцького губернського штабу ЧОН[369] начальникові штабу частин особливого призначення України і Криму від 19 липня 1922 року: «…Банда под руководством Орла — Грозного — Дусенко. Месторасположение: Буда-Орловецкая, Виноградский монастырь,[370] Белозерье — Сунки Черкасского уезда. Банда разбита на сотни, каждая сотня численностью от 15–20 человек. Руководителями сотен являются: Грозный — Дусенко, братья. Общее управление бандой — «Орел». До настоящего времени из этой банды 5 человек поймано живыми, один убит отрядом Смелянской самообороны. Из этой же банды два человека убиты самой же бандой. Один при неосторожном обращении с оружием, другой неизвестно по какой причине, но к трупу была приложена записка: «Ни партизанам, ни крестьянам не годится».[371]
Чекіст Сергій Бергавінов у газеті «Известия» зазначав: «Большой язвой на Черкасском теле является разгуливающий по уезду бандитизм, мешающий планомерной работе, как советской, партийной, так и продовольственной, разрушая вол- и сельаппараты, производя убийства отдельных работников, особенно проявила себя в этом крупная банда Грозного до 70 человек, оперировавшая главным образом в Городищенском районе. Май, июнь и июль месяцы отмечаются в уезде как месяцы активных действий и разгула банды».[372]
5 серпня козаки Грозного провели блискучу операцію. «В ночь на 5 августа, — з сумом писали окупанти, — при обследовании летотрядом под командой начуездучастка комполка 73 Зоммер-Чарина Городищенского лесного района отряд подвергся внезапному нападению со стороны банды Грозного (численность не установлена) в 3-х верстах от д. Буда-Орловецкая, что 13 верст восточней м. Городище. В результате неожиданного нападения летотряд потерял убитыми комполка т. Зоммер-Чарина, трех комзводов, 1 политрука и 1 красноармейца, отступил к м. Городище… Трупы убитых летотряда найдены раздетыми и зверски изуродованными».[373]
Натхненні успіхом, повстанці, не ховаючись, серед білого дня заїхали до Старосілля, неквапливо знищили справи й архіви виконкому і поїхали далі.[374] Та вже 12 серпня 1922 року загін Грозного зазнав невдачі у бою з ҐПУ…
Ситуація погіршувалася… Селяни, змучені нещадним терором окупаційної влади, вже боялися допомагати лісовикам. Хлібороби підтримували повстанців доти, доки вірили в їхній успіх. Коли ж стало очевидним, що перемагають більшовики, добровільних помічників поменшало. Продовження боротьби наражало село на нові жорстокі кари, грабунки і вбивства. Вкрай негативну роль відіграв т. зв. інститут заложників. А заручниками ставали насамперед патріотичні селяни, дбайливі господарі. Не бажаючи втрачати своїх синів і чоловіків, жінки почали неприхильно ставитись до тих, хто спонукав продовжувати боротьбу. Щоб зберегти життя рідним, яких влада оголосила заручниками, жінки мусили ставати донощиками. Та й серед чоловіків вже були такі, які вирішили за краще змиритися з совєтською владою, ніж потрапити в її немилосердні лещата. Села тепер партизани оминали: і себе не хотіли наражати на небезпеку, і своїх рідних. Тим більше що влада стала організовувати відділи самоохорони з відданих їй сільських активістів. Для цих людей ліс небезпідставно асоціювався зі смертю. Отож вони, отримуючи від червоних зброю і дозвіл на формування, ставали активними помічниками окупантів. Особливо поспішали створити такі загони комнезамівці «бандитствующих сел» (вислів Сергія Бергавінова).
А тут ще Грозний на деякий час залишив загін…
«Банды, лишенные руководства и отрезанные от населенных пунктов, единственных источников снабжения продовольством, — писав Бергавінов, — бродили по лесам, как в пустыне, у них начал падать дух. Пробовали двинуться в свои родные очаги бандитизма — села Буда-Орловецкая и Староселье, но были встречены не хлебом и салом, как раньше, а дружным огнем охороны незаможних. Потеряв ранеными, ушли в лес. Там в очень короткое время (2–3 дня) приняли два боя с отрядами военкомандования и потеряли всех своих лошадей, обоз и 4 убитых. После этого банда совсем опустила руки, среди нее начался спор и ропот».[375]
Повстанці шукали виходу з глухого кута… Як завжди, знайшлися слабодухі, які клюнули на ідею «переходу на сторону совєтської влади». 22 серпня 1922 року почалися переговори, на які виїхав член президії повітової військової наради, начальник відділу ҐПУ Сергій Бергавінов. Загін Грозного на той час нараховував 55 козаків і старшин.
28 серпня Бергавінов агентурним шляхом довідався, що партизани схиляються до рішення продовжувати боротьбу. Тоді він із двома чекістами наважився на зустріч із лісовиками. Він хотів розвіяти недовіру повстанців і переконати їх, що совєтська влада, пообіцявши «амністію», свого слова не порушить.
Сміливий вчинок Бергавінова, який пішов на переговори у ліс, справив враження. Його брехлива агітація досягла успіху: 45 повстанців вирішили здатися. «Дабы окончательно расположить банду на свою сторону и обеспечить переход ея, тов. Бергавинов С.А. решает отослать бывших при нем сотрудников в с. Орловец, а сам остается с бандой ночевать в лесу, в хате лесничего.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.