Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Наші пригоди скінчилися б, не розпочавшись. До того ж, не маючи зброї, ми б нічого не вдіяли з озброєною зграєю. Щоб здійснити свій задум, нам треба не лише мати вигляд селян, але й поводитись, як селяни.
- Це мудро сказано, і заперечити тобі неможливо. Ходім, сер Хазяїне. Я запам’ятаю твою пораду й намагатимусь по змозі триматися її.
Він додержав свого слова. Він старався, як міг, та тільки міг він небагато. Якщо ви коли-небудь бачили непосидющого, необережного, допитливого хлопчика, який з ранку й до вечора тільки те й знає, що пустує та капостить, і його заклопотану матір, яка ходить за ним назирці, не даючи йому втопитися, скрутити собі в’язи чи вбитися якимсь іншим способом,- то ви бачили короля й мене.
Якби я знав, що з нами буде далі, я б сказав: «Ні, якщо хтось хоче заробляти собі на хліб, видаючи короля за селюка,- прошу ласкаво, а я волію ще трохи пожити, а тому возитиму краще звіринець!» Перші три дні я не дозволяв йому заходити до хат. Спочатку він мав пройти перевірку у відлюдних заїздах і на путівцях, тож ми й обмежувалися ними. Він і справді дуже, дуже старався, та що з того? Ніяких зрушень я не помічав.
Він безнастанно лякав мене всілякими несподіваними витівками, причому в зовсім непідходящих місцях. Надвечір другого дня він, тільки уявіть собі, раптом спокійнісінько вийняв із-за пазухи кинджал!
- Господи, володарю мій, де ви його взяли?
- Один контрабандист продав мені вчора ввечері в заїзді.
- А на якого біса він вам здався?
- Ми уникли багатьох небезпек завдяки хитрощам - твоїм хитрощам, але мені подумалося, що нам не завадить мати і справжню зброю. Бо що як твоя хитрість зрадить тебе в скрутну хвилину?
- Але ж людям нашого стану заборонено носити зброю. Що скаже який-небудь лорд чи взагалі будь-хто, помітивши в селюка кинджал?
На наше щастя, дорога саме була безлюдна. Я умовив короля викинути кинджал - це було не легше, ніж умовити дитину розлучитись із новою яскравою іграшкою, якою вона може ранити себе на смерть. Ми пішли мовчки далі, думаючи кожен про своє. Раптом король спитав:
- Як тобі відомо, що я замислив щось непотрібне або небезпечне, чому ти не застерігаєш мене, чому не кажеш заздалегідь, щоб я відмовився від свого наміру?
Запитання заскочило мене зненацька. Я не знав, як відповісти на нього, і тому врешті дав найприроднішу відповідь:
- Але ж, ваша величність, звідки мені знати, що ви замишляєте?
Король зупинився, мов укопаний, і втупився в мене здивованими очима.
- Я вважав тебе могутнішим за Мерліна, і в магії ти справді перший. Але пророцтво вище за магію. А Мерлін - пророк.
Я зрозумів, що дав маху. Треба було повертати втрачені позиції. Поміркувавши добре, я почав:
- Ваша величність, ви не зрозуміли мене. Зараз я все поясню. Є два види пророцтва. Існує дар передбачати те, що станеться незабаром, і існує дар провіщати те, що станеться через багато, багато століть. Який дар, по-вашому, могутніший?
- Ну, звісно, другий!
- Правильно. А чи наділений ним Мерлін?
- Частково. Він провістив за двадцять років наперед таємниці, пов’язані з моїм народженням і коронуванням.
- А що буде далі, він казав?
- Ні. Здається, і не намагався.
- Бо це, мабуть, межа його можливостей. Кожен пророк має свою межу. Межа деяких великих пророків - сто років.
- Таких, певно, небагато.
- Існувало двоє ще могутніших пророків, чия межа була чотири й шість століть, і один, чия межа сягала за сімсот двадцять років.
- Боже, це дивовижно!
- Але що вони проти мене? Ніщо!
- Невже? Виходить, ти можеш побачити, що буде через такий неосяжно далекий час, як…
- Сімсот років? Володарю мій, своїм соколиним зором я ясно й виразно бачу, що буде з цим світом через тринадцять з половиною століть.
Я не збрешу, коли скажу, що очі короля мало не випали з орбіт! Братик Мерлін був розбитий у пух і прах. Серед цих людей не заведено було вимагати доказів - вони вірили на слово. Нікому з них навіть на думку не спадало взяти під сумнів будь-яке твердження.
- Мені дано провіщати як далеке, так і близьке майбутнє,- провадив я далі.- Не має значення, яке саме. Але звичайно я пророкую події далекі, бо вважаю негідним себе пророкувати найближчі події. Нехай цим промишляють усілякі Мерліни - недаремно ми, справжні фахівці, звемо таких, як він, куцими пророками! Звичайно, подеколи і я розважаюся малим пророкуванням, але дуже рідко. Пригадуєте, скільки розмов було про моє ясновидіння, коли ви прибули до Святої Долини? Я тоді за дві чи три доби передбачив день і годину вашого прибуття.
- Авжеж, пригадую.
- Так от, мені було б у сто разів легше звістити подію, яка станеться не через два-три дні, а через п’ятсот років, причому я додав би в тисячу разів більше всіляких подробиць!
- Хто б міг подумати!
- Так, справжньому фахівцеві пророкувати за п’ятсот літ завжди легше, ніж за п’ятсот секунд.
- А розум, однак, підказує, що мало б бути навпаки: що близьке мало б угадуватися в п’ятсот разів легше, ніж далеке, бо близьку подію може, зрештою, передбачити й звичайна людина. Ні, що не кажи, а закон пророцтва суперечить здоровому глузду, якнайхимерніше обертаючи важке в легке, а легке у важке!
Він мав розумну голову. Селянська шапка приховати цього не могла; навіть водолазний дзвін не приховав би, що голова ця - королівська, тільки-но починала працювати в ній думка.
Тепер у мене з’явився новий клопіт. Король так жадібно хотів знати, що станеться протягом наступних тринадцяти століть, неначе збирався сам прожити їх. Відтоді я не мав перепочинку, мені доводилося пророкувати до хрипоти і посиніння. На своєму віку я наробив чимало дурниць, але найгіршу утнув зараз, назвавшись
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен», після закриття браузера.