Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"

— Не смій ганьбити своїх предків, — повчально каже він і погрожує пальцем, ніби дитині: — Якщо ти чомусь вирішила, що зможеш втекти і тобі це пробачать, будь ласкава, зроби це після урочистої церемонії. Зумієш зникнути з Вікки — нехай щастить. Всі твої подальші дії мене не стосуються, це проблеми твого чоловіка.

— Так, дядько. Я зрозуміла, — доводиться додати в голос сталевих ноток, щоб дядько не думав, що це рішення — слідувати правилам — мені дається легко, щоб він не запідозрив, що у мене є можливість смикнутись. Я повинна виглядати так, ніби здалася, ніби виплакала всі сльози і прогнулася.

— Що саме тобі зрозуміло?

— Я не буду ганьбити предків, — мій голос тремтить, ніби від сліз, і це повністю влаштовує дядька.

— От і добре, - усміхається Леонард Флейм і з задоволенням встромляє тонку крихітну виделочку в тістечко. Глазур тріскається, випливає золотиста помадка. Я можу уявити, скільки коштує такий десерт, а ще скільки звичайних солодких булок можна купити замість нього. Перед моїм поглядом з’являються діти з Пшеничок і те, з яким настроєм і жадібністю вони накидались на фрукти. Чи зробить моє заміжжя їх життя насправді хоч на краплю краще чи дядько з’їсть ще одне тістечко? Невідомо.

— Тоді дозволь мені показати себе в кращому світлі, — я з викликом піднімаю погляд. — Я бажаю провести ніч перед зустріччю з чоловіком в кімнатах моєї матері — колишньої господині Флейм. Все ж я — Заступниця, а не служниця, і зовсім не дитина, щоб тулитися в покинутій дитячій кімнаті!

Я відчуваю, як в дядьковій голові проносяться думки. Йому й справді важливо показати сусідам, що я гідна цього шлюбу, і нагадати про те, наскільки Флейми шанують традиції. Вивести мене у весільному вбранні з традиційних кімнат господині земель Флейм — кращий і менш витратний варіант. Навіть купувати вбрання не потрібно. Та сукня, що зараз на мені, швидше за все, перешита зі старих маминих. Так що моя ідея дядькові подобається: ніяких мінусів немає і перешкод, щоб відмовити мені в проханні.

— Визнаю, цілком цінне зауваження від такої недолугої дівчини, — нарешті погоджується він. — Я дам розпорядження, щоб кімнати господині привели до ладу.

Я стримано вклоняюся йому, знову ховаю погляд, ніби висловлюю пошану. Але насправді намагаюся приховати свою радість: мені знову вдалося схилити чашу терезів на свою сторону. Через пару годин я буду саме там, де потрібно.

Кімнати господині Флейм — особливе для мене місце. Вони розташовані в старій частині палацу, це майже окрема будівля, поєднана з основною частиною палацу вузьким коридором. Спочатку ця будівля — невеликий будиночок в два поверхи — призначалась для жінок і маленьких дітей. Але з часом його значення змінилося.

Біля білих широких дверей мені доводиться зачекати, поки слуги занесуть все необхідне і залишать мене одну. Мені трохи не по собі, бо це місце теж сповнене спогадів. Глибоко вдихнувши, я заходжу в прибрані на швидкоруч кімнати, де все знайоме до дрібниць. Оглядаюся: простора вітальня в старому стилі, трохи вигадливі меблі з витертою до латок матерією, потемніле від часу каміння каміна, зелень на балконі і легкі фіранки, що прикривають широкі вікна.

Колись тут завжди було затишно і світло. Приходили мамині знайомі і майстрині, бігали зграйками діти. Хтось читав вірші вголос, десь грали легку мелодію квапливі пальці зовсім юної учениці, а відьми до того ж могли варити косметичні зілля на крихітній кухоньці. Пахло чимось солодким, цитрусами та вином.

Гості завжди приходили з дрібними подаруночками і гостинцями. Я неодмінно тягла зі столу або жменю крихкого печива, або яскраві солодкі ягідки, або тягучі цукерки, від яких злипалися зуби. Частенько в кімнати зазирали чоловіки і хлопчики, почувши смачні запахи і веселим сміх. Традиції вже давно не забороняли їм приходити до жіночого крила. Але особливо були раді тут тим, хто розказує цікаві історії. Ох, про які далекі землі і загадкові місця я тоді дізналася, скільки чудових подій пережила і розгадала загадок, слідуючи думками за оповідачем!

Час не шкодує і цього місця. Я бачу залишки павутиння на стелі серед красивих, виліплених руками майстрів, квітів. Посіріли від часу колись золотисті штори, і здичавіли, розрослися рослини на балконі. Пропали без сліду витончений столик і три пуфа, деякі картини і всі дзеркала в різьблених рамах. Тут не було нічого дійсно дорогого, нічого, що можна продати і суттєво допомогти нашим бідним землям. Але все ж хтось обібрав кімнати, не зважив на пам'ять.

Я відчуваю, що більше це місце не здається розкішним і затишним, і на серці ще болючіше. Тому що смерть матері все ще залишається горем для мене. І якщо у нас з Левісом нічого не вийде, то ці кімнати, які до сих пір зберігають мої спогади про неї, назавжди залишаться закритими для мене.

Але я прийшла сюди з певною метою. Благо невідомі не спокусилися на монолітний, вбудований і не особливо гарний кухонний стіл з висувними ящиками. Я довго збираюся з силами. Адже якщо я не права і того, що я шукаю, вже давно немає, то вибору не залишиться: доведеться відкласти мою останню спробу.

Удача виявляється на моєму боці. Ящик скрипить, дуже туго рухається — дерево розсохлося і стало менш щільним від часу. Дрібна труха сиплеться на підлогу, але мені вдається його витягнути. Я поспіхом ворушу сміття, залишки спецій і записок з рецептами. І так, мені щастить — мамина копія ключа від сховища в кабінеті господаря Флейм все ще тут.

Я справляюся досить швидко: встигаю все повернути на місця і прибрати сліди своїх дій. Не сподіваюсь на чуже терпіння, коли чую стукіт у двері. Звичайно, ніхто не буде чекати, поки я дозволю увійти. Першим в кімнати проходить дядько, і мені навіть здається, що він теж здивований тутешньому запустінню і незадоволений відсутністю частини звичних речей. Але він мовчить, а я не бачу сенсу заперечувати. У головну спальню заносять гарну сукню й інші деталі мого вбрання. Ніякого додаткового одягу або необхідних дрібниць. Дійсно, я ж тут ненадовго: так, всього лише на добу або дві.