Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Не погрожуй мені, дитинко. Я й не таких смертників бачила, тільки вони приймали смерть з честю. Шкода лише Азола – він звик до тебе. Хоча... на відміну від тебе, він демон. Тому буде сміятися разом зі мною, – вона востаннє усміхнулася й відпустила Карро.

– Обережно, янголи вже чекають на тебе, Лу, – майже беззвучно промовила Карро, дивлячись у вічі демониці. Вони не змінилися – жодних емоцій, лише гнів, лють та радість від перемоги, навіть над своїми союзниками. Тепер Карро зрозуміла, що очі, які є дзеркалом душі, в Лу не змінилися. Її сутність завжди була наповнена темрявою, і лише холодний розрахунок змушував Лу вдавати друга й грати роль турботливої. Хотілося плакати ще більше, а щоки вже були солоні від сліз, пролитих та прихованих від пронизливих очей ворога. – Коли вони прийдуть за тобою, по смерть будеш молити вже ти.

В очах Карро запалав маленький вогник надії. І про себе вона почала читати молитву до янголів, яку чомусь згадала від початку до кінця саме зараз, але обірвала себе на слові.

«Я можу і хочу помститися, я – демон», – подумала Карро. Біль був того вартий. Навіть менша зрада вимагала помсти, а ця була величезною для неї. Ніхто не зраджував більше…

Щось кольнуло в серці.

Лу не стала чекати, піднялася і гордо, стримано, швидкою ходою залишила місце, де лежала зламаною лялькою Карро. Демони награлися колишньою людською душею, намагалися зробити з неї демона.

– З тебе тільки хотіли зробити демона, Карро! Але ти навіть на це не здатна! – прокричала Лу наостанок, і небеса спалахнули, ніби почули її гнівний крик та підтримали його.

"Буде вам демон. Ви його побачите. І пожалкуєте", – обіцяла собі Карро. Вона любила давати обіцянки, бо вони були найгучнішими, найпромовистішими, і вона знала, що точно зробить усе можливе, щоб слова стали правдою.

Небеса знову загриміли. На мить звук заклав вуха, і, опинившись наодинці з собою, Карро затопив відчай, наче швидка гірська хвиля, і протистояти їй було майже неможливо. Її душили сльози відчаю та болю, навіть лють і ненависть відійшли вбік, залишивши її цілковито безпорадною, коли єдиним якорем були саме ці почуття.

Карро поглянула на ніж, холодними пальцями обіймаючи холодну сталь. Усередині все запекло й защеміло. У такі моменти їй дуже хотілося жити.

– Я вчу тебе не для того, щоб ти знову залишила кров на паркеті. Я вчу, щоб ти могла захиститися або напасти. Ми, демони, не отримуємо силу вогню, води, повітря – ми її підкорюємо. Щоб її використати, ти мусиш перемогти саму стихію, – сказав Абад, як завжди, спокійно. Вони сиділи біля вогнища, і дістати її палицею було дуже легко. Карро провела долонями над вогнищем, відчуваючи приємне тепло, від якого моментально захотілося спати. Трохи наблизившись ще, вона відчула, як жар вогню зігріває її щоки й шию. – Зроби його більшим, сильнішим.

Карро усміхнулася. Вона не вміла керувати вогнем, погано розуміла, як саме підкорити стихію, щоб користуватися нею надалі, і зазирнула у вогонь. Тихий, жаркий... Але якщо дати йому сили – підкинути суху траву чи деревину – він розгориться і піде далі, не звертаючи уваги на те, чи трава зелена, чи дерево живе й молоде.

– Спробуй, Карро, зараз твоя черга керувати вогнем.

Усього через мить вогонь обпалив їй долоні, і Карро скрикнула, відстрибнувши назад.

– Поки я тримав вогонь, він був слухняним, наче жива істота. Але він не істота, це стихія, яку потрібно стримувати.

– А що ще може вогонь, крім того, що він вбиває все живе?

Демон не був задоволений цим питанням, але відповів спокійно, продовживши урок без звичної ненависті, яку Карро часто відчувала до себе.

– Він здатен підтримувати життя. Вогонь сутності продовжує горіти, навіть якщо тіло ослабне. Це допоможе в битві.

Про слова Абадда Карро думала частіше, ніж це було потрібно. А зараз, коли її життя залежало від її контролю над силами, ці вміння стали у пригоді. Хоча її вогонь грав тільки на кінчиках пальців і спалахував, як свічка, Карро вірила, що зможе втримати силу хоча б зараз, коли це життєво необхідно. Вона вже зрозуміла, що її життя нічого не варте – з неї просто хотіли зробити сильного демона, здатного, можливо, навіть одного разу здолати янгола, тому й витрачали стільки часу. Бо вже не могли інакше. Тренування і шлях до Небесної фортеці.

Чи зраджували?

Лу не стала чекати, піднялася і гордо, стримано, швидкою ходою залишила місце, де лежала зламаною лялькою Карро. Демони награлися колишньою людською душею, намагалися зробити з неї демона.

– З тебе тільки хотіли зробити демона, Карро! Але ти навіть на це не здатна! – прокричала Лу наостанок, і небеса спалахнули, ніби почули її гнівний крик та підтримали його.

"Буде вам демон. Ви його побачите. І пожалкуєте", – обіцяла собі Карро. Вона любила давати обіцянки, бо вони були найгучнішими, найпромовистішими, і вона знала, що точно зробить усе можливе, щоб слова стали правдою.

Небеса знову загриміли. На мить звук заклав вуха, і, опинившись наодинці з собою, Карро затопив відчай, наче швидка гірська хвиля, і протистояти їй було майже неможливо. Її душили сльози відчаю та болю, навіть лють і ненависть відійшли вбік, залишивши її цілковито безпорадною, коли єдиним якорем були саме ці почуття.

Карро поглянула на ніж, холодними пальцями обіймаючи холодну сталь. Усередині все запекло й защеміло. У такі моменти їй дуже хотілося жити.