Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Я вчу тебе не для того, щоб ти знову залишила кров на паркеті. Я вчу, щоб ти могла захиститися або напасти. Ми, демони, не отримуємо силу вогню, води, повітря – ми її підкорюємо. Щоб її використати, ти мусиш перемогти саму стихію, – сказав Абад, як завжди, спокійно. Вони сиділи біля вогнища, і дістати її палицею було дуже легко. Карро провела долонями над вогнищем, відчуваючи приємне тепло, від якого моментально захотілося спати. Трохи наблизившись ще, вона відчула, як жар вогню зігріває її щоки й шию. – Зроби його більшим, сильнішим.

Карро усміхнулася. Вона не вміла керувати вогнем, погано розуміла, як саме підкорити стихію, щоб користуватися нею надалі, і зазирнула у вогонь. Тихий, жаркий... Але якщо дати йому сили – підкинути суху траву чи деревину – він розгориться і піде далі, не звертаючи уваги на те, чи трава зелена, чи дерево живе й молоде.

– Спробуй, Карро, зараз твоя черга керувати вогнем.

Усього через мить вогонь обпалив їй долоні, і Карро скрикнула, відстрибнувши назад.

– Поки я тримав вогонь, він був слухняним, наче жива істота. Але він не істота, це стихія, яку потрібно стримувати.

– А що ще може вогонь, крім того, що він вбиває все живе?

Демон не був задоволений цим питанням, але відповів спокійно, продовживши урок без звичної ненависті, яку Карро часто відчувала до себе.

– Він здатен підтримувати життя. Вогонь сутності продовжує горіти, навіть якщо тіло ослабне. Це допоможе в битві.

Про слова Абада Карро думала частіше, ніж це було потрібно. А зараз, коли її життя залежало від її контролю над силами, ці вміння стали у пригоді. Хоча її вогонь грав тільки на кінчиках пальців і спалахував, як свічка, Карро вірила, що зможе втримати силу хоча б зараз, коли це життєво необхідно. Вона вже зрозуміла, що її життя нічого не варте – з неї просто хотіли зробити сильного демона, здатного, можливо, навіть одного разу здолати янгола, тому й витрачали стільки часу. Бо вже не могли інакше. Тренування і шлях до Небесного бастіону.

– Чому ж так важко жити, – прошепотіла вона, відчуваючи, як гірко відзивається життя всередині. Повільно воно затягувало нитки на її шиї, і хоча ті нитки були майже золотими й срібними, це тільки більше лякало. – Я мушу стати демоном, прийняти темряву раз і назавжди.

Карро говорила лише для себе, але сподівалася, що темрява її почує. Якась загадкова сила, про яку всі говорять, точно почує... І тут Карро згадала ще дещо. Величезну проблему, яка може стати на заваді її меті.

Печать благословення.

Чортова печать янголів, про яку вона забула, але та не переставала діяти ні на хвилину.

Янголи наклали її, бо в якийсь момент їм здалося, що вона потребує прощення, милості. Але таким чином вони вбивали, і ніякого благословення демони ніколи не отримували, лише страшну смерть у муках. Карро читала тільки про це, більше жодної інформації, жодного винятку не було.

Сил, щоб йти далі, не залишилось. Карро повільно перевернулася на спину та зупинила погляд на небі. Десь там був Небесний бастіон, що захоплював своєю величчю, але для неї він став справжнім кошмаром – місцем, де закінчується небо та починається біль.

Жах повз поряд, з’явившись раптово, хоча він завжди був поруч. Страх і ненависть ніколи не залишали Карро остаточно, ніби це був її хрест, від якого вона не могла позбутися навіть як демон. Вічний раб емоцій та почуттів. Небо немов падало величезними сірими хмарами, іноді крізь них пробивалися сонячні промені, що ставали червоними. Хмари набували насиченого темно-червоного кольору та грізно висіли над землею, часом набуваючи яскраво-помаранчевого світла. Маленькі пухкі хмарки плили трохи нижче, розчиняючись за кілька хвилин у сіруватому димі.

Світ плив, як море чи океан, набуваючи таких кольорів і відтінків, які Карро ніколи б не побачила у людському світі. Жодна тканина, жодна фарба не здатні повторити всю велич небес.

Цього разу гуркіт небес став сильнішим. Десь йшла битва, і на відміну від Карро, та битва несла неминучу смерть для когось.

Янгола чи демона.

Воїни обох сторін знову підняли мечі, десь далеко дзвеніла сталь, а вона залишалась осторонь, поза межами битви. Її думки були надто далеко. Вона хотіла лише відпочити.

Мокрий одяг лип до гарячої шкіри, і Карро здалося, що вона палає, горить усе тіло, і тільки липка тканина трохи охолоджувала кінцівки.

Карро кашлянула, прикривши губи рукою, і опустила долоню на живіт. Як рухатися далі, вона не розуміла, тому заплющила очі, відчуваючи холод і чуючи віддалений гуркіт битви, яка викликала лише жах. Її тіло знову затремтіло. Тривога злетіла до небес і пірнула у них, наче швидкий птах на могутніх крилах – поряд знову почулися кроки. Карро залишилася лежати, прикинувшись мертвою, і навіть затримала подих.

– Що тут робить демон? – Вона жива?

Сльоза скотилася по обличчю й швидко зникла, залишивши лише ледь видимий слід. Карро тримала повітря у легенях, які палало від браку кисню. Вона трималася, поки поряд ходили янголи.

– Вона схожа на демоницю, яку викинули з бастіону. Рани та переломи характерні для падіння з великої висоти. Судячи з усього, вижити їй дозволила вода, – відрапортував янгол. Карро почувалася занадто погано, щоб слухати далі.

– ...Не сьогодні точно, – тихо відповів він, і Карро більше нічого не чула.