Читати книгу - "Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська"

В якусь мить вона впіймала мій уважний погляд, й винувато зіщулилася.

— Вибачте, просто не знаю з чого почати.

— Як щодо імені? — запропонував я. Було якось дивно подумки називати її просто дівчиною чи незнайомкою. В неї ж мало бути якесь ім’я.

— Агата, — видихнула вона, — В моєму світі мене звали Агата.

На щастя, вона, схоже, не збиралася плакати, та в очах дівчини застиг сум.

— Агата… — хрипко повторив я, ніби пробуючи ім’я на смак. Гарне. Їй пасувало, — Будь ласка, розкажіть, ви бачили чи, може, чули щось підозріле, перш ніж усе сталося? Що ви робили? Може проводили якісь магічні досліди?

На мить дівчина замислилася, певно, пригадуючи останні події, а тоді похитала головою.

— Та нічого. Знаєте, в моєму світі взагалі немає ніякої магії, — раптом зізналася вона, а тоді виправилася: — Ні, тобто є, але лише в книжках, розумієте? Як казка, вигадка. Мій світ технічно розвинений, й покладається на науку та винаходи. В нас немає ельфів, гномів та інших розумних рас. Тільки люди. Є, звісно, ті, що видають себе за екстрасенсів… Тобто ясновидців, чи відьом. Але то звичайнісінькі шарлатани, що виманюють в людей гроші, коли ті у відчаї.

Вона ледь помітно скривилася, згадуючи про останніх. До них, здається, Агата ставилася не дуже, тому я не став питати чи вона справді така впевнена, що у тих немає чарівних сил, коли вже сама потрапила до магічного світу.

— В день, коли я опинилася тут, в своєму світі я поспішала на роботу. Йшла звичайним маршрутом. Ніде не зупинялася. Не бачила нікого і нічого підозрілого. Просто в якусь мить кліпнула, й відкрила очі вже в тій залі, на допиті. А далі… Ви майже все знаєте.

— Майже, — погодився я, подумки відзначаючи, що дівчина ще знайде чим мене здивувати. І не помилився.

Агата глибоко вдихнула, ніби збираючись з духом, а тоді зізналася:

— Пам’ятаєте, я казала, що уві сні дзеркало говорило до мене? Справа у тому, що я не була до кінця з вами відвертою… Тобто я, звісно, не брехала. Воно зі мною дійсно розмовляло, та я, здається, і досі можу це робити…

Промовивши це, вона підняла на мене винуватий погляд, очікуючи моєї реакції.

Я не поспішав відповідати. Врешті, зайві емоції ніяк не допоможуть справі, навіть навпаки. Тож повільно видихнув, і спокійно запитав:

— Що ви маєте на увазі?

Агата помітно нервувала, і, чекаючи на відповідь, я сам відчував певне напруження. Тонкі пальці без кінця посмикували тканину спідниці, хапаючись за неї, мов за рятівну мотузку.

— Я почула його вперше, коли ви зачинили мене в кімнаті Арієстель. Він назвався Роттусом, могутнім духом. Наговорив мені грубощів, розповів про обшук і облаяв колишнього ректора… Якщо чесно, на ту мить я не дуже розуміла що сталося і чого чекати. Тож, коли він сказав, що вам про нього краще не знати, вирішила перестрахуватися і промовчала. А тоді взагалі дізналася, що несанкціонована прив’язка духа до себе — це злочин, за який можна опинитися за ґратами, й… Самі розумієте.

Розповідь дівчини була дещо сумбурною і швидкою. Вона ніби намагалася нічого не забути, й водночас не дати собі можливості передумати. Та головне я вловив.

— Тобто ви хочете сказати, що пов’язані з духом дзеркала?

— Напевно? — Агата невпевнено знизала плечима, — Я сама не до кінця розумію цей зв’язок між нами та як саме він працює. Врешті, ми не те щоб дуже багато з ним спілкувалися… А вранці він ще й перестав бути невидимим.

Я здивовано кліпнув, раптом розгубивши весь крижаний спокій.

— Він вже матеріалізувався?

Зазвичай на те, щоб прив’язаний дух набув фізичної форми, йшло від місяця до року, в залежності від сили їхнього зв’язку та розвиненості магічного резерву. Але я ще не чув про жоден випадок, аби це траплялося за один день.

— Він схожий на маленького грифона, — розгублено зітхнула вона, — Не впевнена, що вони в цьому світі називаються саме так, але він схожий на суміш відкормленого кота та сови з паскудним характером. Гадки не маю що з ним робити. А якщо про нього довідаються? Я розумію, чому закон це забороняє, але ж я нічого не робила! І навіть Арієстель… Вона була під примусом, це ж щось змінює? Адже вона не винна…

— Заспокойтеся, — я вирішив зупинити її, поки це не переросло в істерику. На відміну від Вільярда, я не дуже добре давав раду жіночім сльозам, — Звісно, в цьому немає вашої провини. І я дав слово вас захищати, пам’ятаєте? Ніхто не арештує вас за дії, скоєні під магічним примусом. Щойно ми позбудемося артефакту, це дуже легко буде довести.

Дівчина судомно вдихнула й кивнула, повільно видихаючи. Схоже, їй, як і мені, не подобалася перспектива втратити самовладання.

— Дух вам ще щось розповідав? З того, що стосується вас, Арієстель чи злочинця?

— Він казав, що спочатку відбулася прив’язка до душі Арієстель. Й, коли її душа почала роз’являтися, він і сам мав загинути. Але щось пішло не так. Можливо злочинець, що керував нею, хотів прикликати когось… Або щось. А вийшло так, що притягнуло мою душу, й, замість Арієстель, Роттус прив’язався до мене. І ще, він казав, що на таких, як я, полюють. Бо такі душі легше використати та зв’язати. Що, якщо хтось дізнається, що я — не Арієстель, мене або вип’ють, або спробують ув’язнити в якомусь предметі, і будуть використовувати на свій розсуд.