Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, не задоволена! Бо чого, чого ми, люди — такі свині?!
— Ну, до мене цього ярлика не чіпляй! Ми, бувалі туристи, завжди після себе сміття прибираємо й вогнища гасим, а за інших — не відповідаємо! І прибирати, як дехто, після інших не збираємось.
— Ну, але ж навіть дискотека, яку ми робили… Вона ж птахам заважала!
— Наша кишенькова дискотека? Смішна ти, Їй-Богу! Ти б чула, які цієї ночі, коли ти спала, як убита, в Емігеї салюти лупили: мабуть, ювілей якогось крутелика відзначали. Ото на птахів давало! А ти — про дискотеку! Її ми й сьогодні організуємо, якщо Соня не буде проти, звичайно!
— Того, мабуть, птахів тут якось і не видно? — зістрибнула зі слизького запитання.
— Може, й того. А може, ще з яких причин… Колись же всіх шкідників нищили дустом, а птахи тих мишей та жуків їли і самі гинули. Отрута ж досі в землі!..
— Ага, так: дустом же навіть пересипали в архіві сторінки документів! — згадалося пережите.
— Еге ж, це був модний продукт! Хоча — тітка в селі капусту ним досі кропить, і так гарно йде на базарі!.. Та й сама їсть…
— Ох… Ну то скажи їй, тій тітці!
— Ага, послухає! Ти така наївна!
— Ліда Василівна казала, що за сто років кількість птахів у нашій області зменшилась на третину. Що ж далі буде?
— О, до речі, твій третій улюблений топік: що все має закінчитись добре. Я вгадав?
Ого! Хоч тем-топіків у Софійки ще казна-скільки, але його розвідка працює непогано!
— Так-от, наводжу приклад! У Чечельнику на вокзалі (це звідки моя дустова тітка) стеля — з балок-шпал викладена. І по ній упритул — гнізда ластовині, сам бачив. Ластівок тих — море! А я автобуса жду і ніяк не можу в’їхати: що на цьому вокзалі, крім ластівок, не так? А тоді як пробере мене: та тут же мухи жодної! Все виловили пернаті!
— Слухай, ти… Ти такий розумний! — захоплено стрінула його погляд.
— А ти думала! — трохи запишався, а тому забув гіпнотизувати Андрій. — Мене, гадаєш, чого наша класна керівничка Олена Гаврилівна так любить? За гарні очі? А не показую на розумного, правда? — ніби ненароком легко обняв за плечі.
Софійка зашарілась і втопила очі в прибережному татарському зіллі. Над травою саме літали метелики: білі, блакитні (ще сірих бракує!) і один — великий, незграбний, чорно-білий. Здається, це знак: пора змотувати вудочки з цього берега, поки вони, ті метелики, не перебрались у Софійчину голову! Принаймні по спині вже точно щось повзає!
— Знаєш, мені… вже треба йти… — насилу відірвалась від скельки. — Ти… Дуже було цікаво, дякую…
— Та спинися, куди женеш? Я тобі ще щось розумненьке розкажу! — притримав її долоню Туз.
— Н-н-ні-ні, дякую! — з усіх сил висмикнула руку. — Ттт… треба дуже!
І бігом (ну наче дика, якась перелякана, точно!) помчала стежкою, що вела до табору.
51. ДискотекаУх, нарешті добралась до рідненького намета! Це останній острівець, куди вона може заховатись від суцільного моря навкруг, від свого дев’ятого валу, тобто — Андрія Туза! Він оточив її водою, ой, себто своєю постійною увагою, топить своєю присутністю навіть тоді, коли його і близько немає поруч! Десь там, за синьою лінією океану, лишився прекрасний і далекий, як сама Чхонгечхон, Пустельник (хоч він, казала мама, вже повернувся з Кореї). Десь там, за обрієм, примарним пустельним кактусом виживає і вперто не телефонує колючий Сашко (квітка, за маминими словами, від зміни обстановки таки відпала, але наклюнувся новий пуп’янок). Десь там фараончиком відпочиває у своєму теплому й комфортному Єгипті уже і зовсім забутий Софійкою Вадим… А Козирний — тут, він скрізь, і від цього нікуди дітись.
Це він — Софійка певна — цього вечора організував чергову тиху дискотеку. І звичайно ж, запросив її на повільний танець. Здається, було справою принципу, щоб мелодія була та сама, під яку попереднього разу потанцювати не вдалося: «Лиш вона, лиш вона».
Це був другий танець із хлопцем у її житті: колись танцювала з Дмитром Іваненком на новорічнім балу. Як і тоді, ноги немилосердно підкошувались, долоні тремтіли й пітніли. Втішало хіба те, що й Туза пробивала непомітна дрож, видно, і він хвилювався.
Потім… Що це було потім? Софійчина голова, забита міллю, ой, мутля… метеликами! — торопала не дуже. Ах так, потім приперся Колян, приволік величезного різнокаліберного букета (видно, весь домашній квітник бомбанув), і Софійка мусила квіти занести в намета, де вже сушився цілий гербарій.
Не пригадує, про що вони з Коляном говорили, а про щось таки говорили, бо ж той не збирався так просто відчепитись. Поки не заграла мелодія наступного повільного танцю…
— Потанцюємо? — навпроти знову стояв Андрій.
Софійка так боялась, щоб її, чого доброго, не запросив Колян (а той відчайдух міг учворити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», після закриття браузера.