Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"

Вона знову хвилювалась, і було так за себе ніяково, що не хотілось уже ні цього вечора, ні Мамаїв, ні танцю. Стурбувалась ще більше, коли помітила, що Андрій осмілів і пригортає її значно ближче, ніж робив це попереднього танцю, ніж це взагалі годилось би. Акуратно відсторонилась.

— Так давно тримаю тебе на мушці! — півголосом воркотів Андрій. — У школі боявся підійти… Прошмонав увесь «Контакт» і всі можливі соціалки — ото й тільки, що адресу якусь електронну знайшов, писав на неї, не знаю, чи дійшло, — навіть фотки, тобто авки твоєї нема!

Так он хто переробив грузинську пісню про Суліко на ту, що її наспівував Кулаківський: про аватарку й Софіко!..

— …Марно виглядав тебе на всяких тусах чи на вулиці…

Тільки зашарілась ще більше й здвигнула плечима (уперто відсторонившись від хлопця), бо, власне, думок у голові, здається, і не було.

— Ти якась невловима! Навіть не вірю, що я оце з тобою танцюю… Мріяв про це весь останній рік…

Ой, рятуйте, хто може!.. Ой, захлинеться у цьому потоці солодких слів, у цьому погляді! Ой, мамусю, ти неспроста застерігала берегтись і бути розумненькою дівчинкою!

— Ти… ти наївна, як маленька дівчинка… — ніби читаючи її думки, шепотів майже у саме вухо, і якось так хитромудро шепотів, що те сердешне вухо палало, в`яло і розквітало водночас. — Ти мудра, як… як доросла жінка… Ти прекрасна, як…

Ціла череда… себто зграя метеликів так заполонила усе навколо, в тім числі й звуки, що… Що Софійка не почула: вона прекрасна, як хто?..

— Це мене дуже заводить… — знову пригорнув міцніше, ніж належиться для просто танцю.

Господи, він про що?! Але табун цих, як їх… так затупотів… залопотів… затріпотів крилами, так забив баки, що…

Леле, здається, кілька легких, як ці… метелики, поцілунків легенько опустилися їй на волосся… Звісно, це не гучний незграбний поцілунок навмання, що було раз у них із Сашком… Це щось нереальне…

Здається, музика вмовкла. Чи ні? Принаймні вона точно звучить у Софійчиному тілі.

— Мені так багато треба тобі сказати, — обволікали сивою пеленою Тузові примружені очі. — Лише не тут… Ходім поговоримо десь наодинці?

«Ти така класна, пішли, типу, десь у затишному куточку поговоримо», — десь Софійка вже чула ці слова… Може, це було в її попередньому житті?..

Але там… Там ніч, куди ж вони підуть? Вони не можуть вийти за це освітлене коло, бо ж, навіть захищаючись од відьми, людина обводить кругом себе крейдою… Там темно і страшно… Хоча… З нею ж буде цей сильний і відважний хлопець!

Зазвучала нова мелодія. Ах, дискотека, музика, палкий погляд сірих очей!.. Це єдине, що існує зараз на світі, але чи ж є щось прекрасніше?!

— Бо той гном так витріщається на нас, що починає мене потрохи бісити! — кивнув у Миколчин бік.

Колян?! О Боже, вона ж кинула напризволяще дитину, яка приперла їй букетяру і якій ще поночі добиратись додому!

— Він бісить мене навіть більше, ніж цей твій, пробач, ідіотський камінець на мотузці!

Камінець?! Останні метелики повідлітали у вирій, надворі зосталася тільки ніч. Як побажати Андрієві на добраніч і попрощатись? Це робила вже стільки разів, що треба по-новому!..

— Шановний сьомий «В», — раптом озвалась Ліда Василівна.

— Восьмий! — ревнуло у відповідь.

Так-от, восьмий «В» і всі інші діти, дискотеку закінчено, бо вже пізня година! — рятівні слова проказала за неї учителька.

Лід Василівно, ще ж тільки одинадцята! — забурчали Ірка й Аська. — Того разу ви до дванадцятої дозволили!

— А цього разу не дозволяю! — біологіччин голос звучав так незвично-категорично, що заперечувати ніхто не одважився. — Усі по наметах, місцеві діти — по хатах!

Софійка сказала «па-па» Андрієві (мовляв, ти ж бачиш, обставини змушують), тепло попрощалася з Коляном, побажавши йому щасливої дороги (і куди тільки його батьки дивляться?) і не без полегкості поспішила у рідненький намет. Поряд, так само слухняно, облягались навпомацки Віта й Леся, дискотечну музику надворі одразу замінив класичний оркестр цвіркунів і жаб, а Софійка залазила в спальника й міркувала про те, яка в них і справді класна-класнюча класна керівничка.

Не пригадує, чи казала заповітну примовку цієї ночі. Здається, таки звучало щось на зразок «Сплю на спальному мішку, приснись, майбутній женишку!». Взагалі після цих примовок — дякувати Богові й Бугові — і Софійці, і Лесьці, і Віті, майже щоночі хлопці, хороші та різні, снились і снились. Навряд чи всі вони мали стати майбутніми нареченими, та веселого настрою ті сни додавали неабияк!

От і тепер… Спершу здавалось, що від пережитих за день хвилювань вона зовсім