Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

Том Збіґнєва Герберта Im Vaterland der Mythen [На батьківщині міфів] (пор. III; вид. 1973 року з посиланням на © 1970) опосередковано кидає світло на те, як поставала книжка. Німецьке видання містить твори віршами та прозою за 1956–1973 роки. Нариси, уміщені в цьому томі: «Спроба опису грецького краєвиду»; «Акрополь»; «У дорійців» (із тому Варвар у саду); «Самоська справа»; «Лабіринт біля моря».

[Цей розділ у електронній версії книжки зреалізовано у вгляді приміток. — Прим. верстальника.]

Великий польський поет, есеїст, драматург і публіцист Збігнєв Болеслав Герберт [Zbigniew Bolesław Herbert] народився 29 жовтня 1924 року у Львові, який тоді входив до складу відродженої Польської Республіки. Його предки по батьковій лінії прибули до Львова у середині XIX століття через Відень із Британії, а часто згадувана у віршах поетова бабуся походила з відомої львівської вірменської родини Балабанів. Батько, Болеслав Герберт (1892–1963), був юристом і економістом, керував невеликим банком і страхувальним товариством, мати, Марія з родини Каняків (1900–1980), займалася вихованням дітей — у родині була ще старша сестра Галина, яка тепер мешкає у Варшаві, та молодший брат Януш, який помер під час війни.

Герберти виховували дітей у дусі польського патріотизму та відданості консервативним традиціям, родина була добре забезпеченою і дала дітям гарну освіту. Ще в дитинстві майбутній поет органічно засвоїв дух мультикультурності рідного міста, яке дуже любив, попри важкий досвід радянської (1939–1941) та німецької (1941–1944) окупації, що зруйнували щасливий світ його дитинства та позбавили малої батьківщини. У роки війни він склав у Львові іспити на атестат зрілості в підпільній гімназії, працював продавцем у крамниці залізного товару та годувальником вошей у бактеріологічному інституті професора Вайгеля. Якось під час катання на лижах важко ушкодив ногу, ортопедична операція була невдалою, і письменник усе життя накульгував.

26 березня 1944 року Герберти втекли зі Львова від можливих репресій радянського режиму, оселилися спершу неподалік Кракова у Прошовицях, а пізніше на постійно у Сопоті. Ще у Львові Збіґнєв Герберт мав контакти із середовищем польського підпілля, після війни брав участь у діяльності розвідувальної групи та терористичних актах антикомуністичних формувань, тому був змушений часто міняти місця проживання, щоб уникнути арешту службами безпеки.

Майбутній письменник і поет отримав ґрунтовну освіту: у 1945–1947 роках відвідував заняття в Академії Красних Мистецтв, навчався у Торговельній академії та на юридичному факультеті Ягайлонського університету в Кракові, у 1947–1948 роках вивчав право і філософію в університеті імені Миколая Коперніка в Торуні, де, зокрема, познайомився з професором Генриком Ельзенберґом, який став його духовним гуру на усе життя.

У 1948 році Збіґнєв Герберт почав працювати в економічному виданні «Przegląd Kupiecki», відтак змінив багато робіт — був службовцем у регіональному відділенні Спілки польських письменників (1949–1950), співробітником відділу освіти Торунського музею (1950–1951), учителем у середній школі в Торуні (1951), нормувальником у кооперативі інвалідів-учителів «Спільна справа» (1953–1954), економістом у «Торфпроекті» в Варшаві (1954), бібліографом у видавництві PWN (1955–1956), директором бюро Спілки польських композиторів у Варшаві (1956–1957). У 1948 році Герберт дебютував у «Tygodniku Wybrzeża» статтею «Екзистенціалізм для дилетантів», відтак публікував багато рецензій та оглядів у локальній пресі та у краківському католицькому тижневику «Tygodnik Powszechny». Його поетичним дебютом стала добірка віршів у католицькій газеті «Dziś і Jutro» у трагічний день 17 вересня 1950 року — роковини вторгнення Червоної армії на територію Польщі. Категоричне несприйняття канонів соцреалізму та відмова від погодження з реаліями комунізму в Польщі змусили його замовкнути аж до жовтня 1956 року, коли в Польщі повним ходом почалася антисталінська трансформація. В той час поет писав «у шухляду».

У травні 1958 року Збіґнєв Герберт виїхав на піврічну стипендію до Парижа. Відтоді почалося його захоплене близьке знайомство з цивілізацією Європи, пізніше барвисто описане у книгах нарисів «Варвар у саду» (1962), «Натюрморт із вудилом» (1991) та «Лабіринт біля моря» (2000, посмертно) — втім, його багата есеїстична спадщина десятиліттями публікувалася у багатьох польських, німецьких, голландських, американських, французьких та італійських періодичних виданнях. Мандри стали життєвою пристрастю поета — він багато подорожував Британією, Грецією, Італією, Францією, Нідерландами, Австрією, Німеччиною. Окрім того, через переслідування у Польщі, був змушений подовгу жити за кордоном (хоча ніколи не відмовився від польського громадянства) — у США (1969–1970), Франції (1975–1980, 1986–1992), Західному Берліні.

Славу поета Гербертові принесла його перша велика збірка «Струна світла», опублікована у 1956 році, відтак за життя він оприлюднив збірки «Гермес, пес і зірка» (1957), «Студія предмету» (1961), «Напис» (1969), «Пан Коґіто» (1974), «Рапорт із обложеного Міста» (1983), «Аркуш» (1984), «Елегія на прощання» (1990), «Ровіґо» (1992), «89 віршів» (1998), «Епілог бурі» (1998). Вже на початку поетичної кар’єри його було визнано класиком польської поезії; у 1961 році на студентському Фестивалі Культури у Ґданську цей «поет інтелекту, іронії та скептичної задуми» був проголошений Князем Поетів. Твори Герберта користувалися великою популярністю на Заході, зокрема створений ним у 70-х роках образ рефлексуючого інтелігента Пана Коґіто, з яким він нерозривно пов’язаний у свідомості читачів. Комуністичний режим толерував літератора зі світовим іменем, попри його демарші та підтримку політичної опозиції. Твори Герберта стали могутнім джерелом духовного натхнення руху «Солідарності», особливо у роки військового стану, коли публікувалися в нелегальних часописах і за кордоном.

Письменник був відзначений низкою дуже престижних літературних премій: Фонду Косцельських у Женеві (1961), фонду Южиковського у Нью-Йорку (1965), австрійською імені Гердера (1973), німецькою імені Петрарки (1978), почесною нагородою «Солідарності» (1983), угорською імені Бетлена (1987), польською імені Парандовського (1989), міста Єрусалима (1990), польською імені Вики (1993), німецьких критиків на Франкфуртському ярмарку (1994), американською імені Еліота (1995), міста Мюнстера (1995). Він безумовно заслуговував Нобелівської премії та дуже сподівався її отримати, проте цього не сталося через його консервативні переконання та конфлікти із лівими інтелектуалами на Заході й у Польщі, зокрема давнім приятелем Чеславом Мілошем, завдяки англомовним перекладам якого Герберт став відомим у США та Британії.

Герберт уславив своєю творчістю Польщу, його охоче перекладали, не в останню чергу тому, що написане ним має магічну властивість органічно вписуватися