Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Ця армія була невеличка – біля 30-40 тисяч бійців. Вона складалася з добре організованого корпусу Родзянка та відважної, але ж із партизансько-бандитським нахилом дивізії відомого в 1919 р. в Польщі отамана Булак-Балаховича.

Армія ген. Міллера.

З північного побережжя Архангельськ-Мурманськ почав наступ генерал Міллер. Його армія була невелика, але добре забезпечена англійцями.

Ще була така козача «група Дутова», що наступала з прикаспійських степів на поволзьке низів'я.

ІДЕЯ ОПЕРАЦІЇ

Здається, пляни цієї грандіозної операції полягали в тому, щоб одночасово наступом з усіх боків відрізати большевиків від усього світу, посісти найродючіші місцевості кол. Росії, а також вугільні і рудні басейни. Стягши таким кільцем центр Росії, примусити червоних капітулювати або ж викликати повстання, хвилі якого зметуть комісарів.

Головні напрямки наступу.

Сибірська армія Колчака відокремлює від Москви увесь Сибір, Урал, посідає центральну частину Волги і зміцнюється в цих районах. Армія Денікіна захоплює побережжя Чорного моря, Донеччину, Кубань і Кавказ.

Отаман Дутов – зв'язок між цими арміями. Дальший крок – генеральний наступ на Москву з півдня армією Денікіна, із сходу – Сибірською.

Армія Юденіча погрожує, а при нагоді і наступає на Петербург; його ліве крило підтримується Велико-Бритійськими панцерними кораблями.

Армія Міллера просувається на південь, її ліве крило шукає дотику з Колчаком, висунувши окремий відділ Північною Двиною і далі залізницею через Котлас. Центром ця армія прямує на Вятку і звідси загрожує Петербургові зі сходу.

Такі, на нашу думку, були пляни білих. Отже, як бачимо, ідея протибольшевиків полягала в тому, щоб унеможливити червоним захист усіх фронтів, на які наступали білі армії, а неухильно стискувати большевиків.

Настрій, що панував у Совдепії, сприяв намірам і операціям протибольшевицьких угруповань.

Населення боляче вже відчуло шкідливість для себе методів червоної Москви і її комуністичних експериментів. Більшість інтелігенції була ворожа до большевиків, селяни теж зненавиділи большевицьку владу там, де вона перебувала довший час; в інших районах, де влада ця ще не далася в знаки, селяни трималися невтрально. Лишався ще прихильним до большевиків деякий відсоток робітників та безземельний авантуристичний елемент і партія комуністів та радикальні кола жидів.

Таким чином, сила білої, чисто російської коаліцїї полягала: 1) в одночасовому наступі і в значному збільшенні своїх армій під час просування вперед; 2) в багатстві баз, на які вона опиралася; 3) в допомозі Антанти військовою технікою, умундируванням і фінансами; 4) в ворожому проти большевиків настрої більшости населення; 5) в активній підтримці з боку більшости російської інтелігенції, яка охоче і в багатьох випадках з ентузіязмом ставала в ряди білих армій.

Слабість білих: 1) відсутність єдиного, авторитетного для всіх, військойого й політичного проводу, який би своєчасно направляв і корегував зусилля всіх армій в їхньому прагненні до однієї мети. Генерал Денікін не завжди зважав на Верховного правителя. 2) Відокремлення армій великими просторами, чому кожна армія покищо діяла в своєму окремому напрямку. Так, Сибірська армія була цілком ізольована, і тільки після захоплення нею Волги малося на увазі ввійти в зв'язок із Денікіном і Міллером. Юденіч і Міллер на далекій півночі були роз'єднані невтральною Фінляндією. У Добрармії висіло в повітрі ліве крило, на північний захід від нього на 1000 верст не було ще бойового спільника, зв'язаного з білим фронтом. 3) Боротьба партій серед російських протибольшевицьких кіл і шкідлива політика більшости с.-р. із Черновим на чолі, які працювали і на білих, і на червоних, а найбільше для своїх партійних інтересів. 4) Помилковий, шкідливий папрямок у національних питаннях: Верховний уряд намагався розв'язати на загальних всеросійських Установчих зборах усі кардинальні питання щодо розмежування з новими державами, які повстали на терені колишньої Росії й уже почали успішно організуватися й жити самостійно. А бувші окраїни домагалися свого визнання і обіцяли тільки після цього взяти активну участь у загальній боротьбі проти большевиків. Взаємовідносини їх із Росією мусіли би остаточно розв'язатися згодом, після упадку червоних.

Таким чином, щоби здійснити свою мету – оточити Совдепію і позбутися своїх слабих властивостей, білим російським організаціям конче було потрібно втягти в орбіту протибольшевицького фронту і сили бувших окраїн (Естонія, Латвія), а також досягти співпраці з боку Фінляндії і Польщі. Річ Посполита Польська в цей момент уже виявляла поважну силу, проте, поляки були напівпасивні. Пілсудський волів мати сусідом большевиків, а не Білу Росію.

В цей же час на терені між польською армією і Добрармією продерлася на Поділля і успішно змагалася з большевиками і була в силі самостійно звільнити Правобережжя від червоних, і заповнити цю прірву, організована, завзята, національно настроєна, майже стотисячна об'єднана Українська армія.

Доля посилала нового могучого спільника білим арміям. Обурення на Україні на большевиків набирало гострих форм. Розпочався сильний повстанський рух. Нарід чекав свого війська і Уряду УНР з Головним Отаманом Петлюрою на чолі.

Наступ Української армії обіцяв поважні успіхи.

Успіх білих армій.

Колчак спочатку своїх операцій весною 1919 року мав величезний успіх, просунувся аж до Волги і своїм центром опанував Самару. В тилу його лишалися необмежені терени Сибіру і багатий на руди Урал, але большевики, скупчивши сили, відтиснули Сибірську армію і вона почала відворот. Найбільше до цього спричинився Тухачевський – нова червона зірка. Одначе, всієї сили Сибірська армія ще не втратила і не була деморалізована.

Добрармія значно підсилилася спілкою з козаками, що дружньо повстали проти большевиків. Вона, спираючись на порти і родючі, багаті козацькі землі, прямувала через Харків просто на Москву. Особливими успіхами визначився наступ лівого крила цієї армії та Кубанської козацької армії на Північному Кавказі.

Армія Юденіча, прикрившись р. Зах. Буг, збільшувалася і готувалася до наступу. Міллер просувався вперед.

На Україні, як уже зазначено, виникла сильна небезпека для червоних.

Отже, на большевиків ішла загроза з усіх боків.

Червоному командуванню лишалося, для захисту, два способи: 1) діяти по внутрішніх операційних лініях і 2) внести розклад