Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Серденько моє, — провадив він, — Люсьєн перебував на роздоріжжі між блискучим, почесним, щасливим, гідним життям, і ямою, сповненою води, мулу й камінців, у яку він хотів кинутись, коли я його зустрів. Сім’я де Гранльє жадає від хлоп’ятка землі на мільйон, перш ніж одержати для нього титул маркіза й простягти йому довгу жердину, що зветься Клотильда, за допомогою якої він піднесеться до влади. Завдяки нам обом, Люсьєн тільки що купив материнський маєток, старий замок Рюбампре, що коштував не так-то багато — тридцять тисяч; але його довірений внаслідок вдалих комбінацій нарешті приєднав до цього на мільйон земель, за які сплачено триста тисяч франків. Замок, витрати, оплата тих осіб, яких висунули, щоб приховати операцію від місцевих жителів, — забрали решту. Щоправда, ми маємо в роботі сто тисяч франків, які через кілька місяців дорівнюватимуть двом або трьом сотням тисячам франків, та все ж іще лишається до сплати чотириста тисяч... Через три дні Люсьєн повернеться з Ангулема, куди поїхав для того, щоб не дати приводу підозрювати, що він знайшов своє багатство, перетрушуючи ваші матраси.

— О, ні, — сказала вона, підводячи очі божественним рухом.

— Я питаю вас, чи тепер час лякати барона? — сказав він спокійно; — а ви позавчора трохи не вбили його! Він знепритомнів, як жінка, прочитавши ваш другий лист. У вас чудовий стиль, вітаю вас. Та якби барон помер, що з нами було б? Коли Люсьєн вийде з церкви св. Фоми Аквінського, як зять герцога де Гранльє, коли хочете... добре, моя люба, пропоную вам руку, щоб удвох стрибнути в Сену. Можна покінчити й таким способом. Але поміркуйте-но! Чи не краще буде жити, щохвилини повторюючи: “ця блискуча доля, ця щаслива сім’я...” адже будуть діти; — діти!.. чи подумали ви коли-небудь про втіху попестити голівки його дітей?

Естер заплющила очі й злегка здригнулась.

— Так ось, дивлячись на це щастя, ми скажемо: “Ось моє творіння”.

Запанувала мовчанка; вони дивились одне на одного.

— Ось що я намагався зробити з людини в розпачі, яка збиралася кинутись у воду, — провадив Карлос. — Чи я егоїст? Ось як люблять! Так віддано служать тільки королям, але я коронував Люсьєна! Якби мене тепер прикували на решту днів моїх до старого мого ланцюга, здається, я спокійно залишався б там, думаючи: “Він на балу, він при дворі”. Душа моя і думка тріумфували б у той час, як дрантя моє було б віддане на волю наглядачам. А ви — жалюгідна самка, ви кохаєте, як самка. Проте, кохання куртизанки повинно бути, як в усіх нижчих створінь, способом стати матір’ю, всупереч природі, яка вас вражає неплідністю! Чи знаєте ви, що я зробив би, щоб не компрометувати Люсьєна, якби під шкурою абата Карлоса Еррери впізнали каторжника, яким я колись був?

Естер з якимсь жахом чекала відповіді.

— Так ось, — провадив він далі після недовгої паузи, — я б умер, як умирають негри, проковтнувши язик. А ви вашими кривляннями наводите на мій слід. Про що я вас просив?.. Щоб ви на шість місяців, на шість тижнів вбрались у спідницю Торпілі і скористались нею, щоб витягти мільйон... Люсьєн ніколи вас не забуде! Чоловік не забуде створіння, що нагадує про себе тим щастям, яке він відчуває, прокидаючись щодня в багатстві. Люсьєн кращий за вас... Він колись кохав Коралі, вона вмирає; добре, він не мав за що її поховати, але він не умлівав, як оце ви тільки що, хоч він і був поет; він написав шість веселих пісень, заробив триста франків, якими й зміг заплатити за похорон Коралі. В мене є ці пісеньки, я знаю їх напам’ять. То складайте ж і ви пісеньки: будьте веселою, будьте шаленою, будьте непереможною і ненаситною! Зрозуміли? Не примушуйте мене повторювати... Цілуйте татуся. Прощавайте...

Коли через півгодини Європа увійшла до своєї пані, вона побачила її на колінах перед розп’яттям у позі, якої найблагочестивіший із художників надав Моїсеєві перед купиною на горі Хорив, щоб змалювати його глибоке й цілковите поклоніння перед Ієговою. Проказавши останні молитви, Естер зрікалась свого прекрасного життя, честі, яку вона сама собі створила, слави, чесноти, свого кохання. Вона встала.

— О, пані, ви ніколи не будете вдруге такою! — скрикнула Прюданс Серв’єн, вражена божественною красою своєї пані.

Вона хутко повернула дзеркало, щоб нещасна дівчина могла побачити себе. В її очах немов затрималась частка душі, яка відлітала на небеса. Обличчя єврейки засліплювало своїми барвами. Її вії, зрошені слізьми, висохлими від жару молитви, нагадували листя літнього дощу, і сонце чистого кохання востаннє переливалося в них діамантами. Її уста немов зберігали вираз останніх благань до ангелів, від яких вона безсумнівно одержала пальму мучеництва, довіривши їм своє чисте життя. Нарешті, її сповнювала велич, що, напевне, осявала Марію Стюарт в ту хвилину, коли вона прощалася з короною, землею і коханням.

— Я хотіла б, щоб Люсьєн бачив мене такою, — сказала вона, затамовуючи зітхання. — А тепер, — провадила вона вібруючим голосом, — починаймо туман пускати...

Почувши ці слова, Європа остовпіла, немов почувши блюзнірство з вуст ангела.

— Ну, чого ти дивишся мені в рот, немов там замість зубів гвоздичка? Я тепер тільки безчесне й брудне створіння, дівка, злодійка, і чекаю мілорда. Нагрій мені ванну й приготуй одяг. Вже дванадцята година, барон напевне, прийде після біржі. Я скажу йому, що чекаю його, і хочу, щоб Азія приготувала йому розкішний обід, мені хочеться звести його з розуму, цього... Ну, йди, йди ж, люба. Будемо сміятись, тобто працювати.

Вона сіла за стіл і написала такого листа:

“Любий друже, коли б кухарка, яку ви мені прислали, ніколи не служила в мене, я могла б подумати, що ви тільки мали намір повідомити мене про те, скільки разів ви умлівали, одержавши мої писульки. (Що ж поробиш! Я