Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

варто побачити!.. промені ППО схрещуються й нишпорять зенітами!.. списи ста прожекторів! неоціненне видовище, якби отак на свято! потім тріщать ланцюжки вогників!.. ланцюжки у формі О… U… S… з усіх горизонтів півночі… півдня!.. грандіозний феєрверк, от як усе сприймається чуттями!.. але зі смертельним мелінітом!.. нехай заберуть звідти мелініт! хай йому всячина!.. Брррум! в одного вцілили! у повітрі! в небі! метелик палає і падає! смолоскипом!.. синім!.. обертається… все окружжя обрію пломеніє від вибухів! північ, а тепер достоту схід… я лише простий свідок видовища… літаки, власне, випурхують із заходу… зі сходу!.. нова траєкторія! лету жаринок і куль!.. куль-світлячків! двадцяти кольорів!.. женуться за літаками! не відстають! не лише кулі! електричні прожектори! гострими білими списами світла!.. літаки вже мов привиди! надпрозорі!.. таке враження!.. справді! проштрикнуті білим! хто там був, то бачив, як і я!.. крила проштрикнуто і фюзеляж!.. і залпи віялом довкола!.. ого, іще одному дісталося! дзень! вибухає червоним! і летить додолу просто на Сент-Уен! цей у метелика не грався! не встиг покружляти! у червоних язиках, бабах! на будинки! і відразу гейзер! синій! зелений!.. а за ним циклон гармат… шаленіють десять! сто батарей! щосили! з розмахом! кажу знову: незабутнє враження! Пліній чи не Пліній! Фердінан! Кліші! це треба побачити! Та знайдеться пів сотні нечемних, сто тисяч нечемних, хто скаже протилежне, але то будуть нікчеми, невігласи, не зачудовані, от і все! От по цьому й видно людину, її вдачу, здібності, вроджену здатність до розваг… відбитки світла із заводів, вогні, що сходять над Сент-Уеном… і атмосферні міражі, неначе сад Синьої Бороди, що під нами, підноситься на Небеса!.. це все тільки враження, я не хиблю!.. хмарна рефракція!.. оптичне явище!.. так! явище!.. наголошую!.. на всьому мушу вам наголошувати!.. сад Синьої Бороди підноситься на Небеса… Брррум!.. Перекидається, мов млинець! перекидом! цикламени! герань! троянди! і купа інших квітів інших кольорів!..

— Поглянь-но, Лілі! його неначе вивернуло!

Вирячуюся, бачу… Це справді сад Синьої Бороди!.. ломиніс… герань… волошки… та інші квіти!.. невідомі!.. ох! ще той Синя Борода! Лілі не заперечить! ніколи в Синьої Бороди не було герані! це результат феєрії! чудеса гри світла… тепер уся вулиця Лепіка підноситься! і візки торговців… купи капусти, томатів, полуниць!.. їх не існує?.. це оптичний ефект? нехай!.. але ж він на сітківці, чи ні? га?.. а підлога? те, як вона хитається, гикає, стовбурчиться під нами?.. фізичне явище? чи сейсмічне? усе вам треба пояснити! пояснюю! пізніше вони куплять мої книжки, значно пізніше, після моєї смерті, аби вивчити, що то було — перші тектонічні струси кінця і підлість людського єства, і вибухи з глибин душі… не знали, то дізнаються!.. не спостеріг, як слід, потоп — проґавив цілу еру!.. усе стражденне людство тільки хробакам і придалося!.. От вам богохула і все найгірше! Слава Плінію[157]!

Біля нашого вікна ми як у першій ложі, але все ж глибини Гірки… те, що за Кар'єрами, лишається таємницею!.. Уже два століття, як там щось довбають! добувають не знати що!.. жах земних глибин!.. навіть не можна знати!.. причина: карту втрачено… таємну карту… порожнин, бо Гірка стоїть на бульбашці! хочуть її зрівняти й поготів!.. вона завалиться!.. нічого на поверхні не залишать… усе піде в гіпсові провалля, попід водостоки!.. ні шматка стіни, нічого не знайдете!.. нічого!.. попереджаю Лілі!..

— Ніхто нічого не знайде!..

Жодного уламка потрощеного метро! от вам дія катаклізмів! кажу вам! погляньте лише нижче, на Сент-Уен!.. Безлад пожеж! вони потрощать Безон, я вже готуюся!.. думаю про Безон… вони навіть Сену можуть закип'ятити!.. якщо весь вогонь у воду! Ох, уже бачу абатство Сен-Дені, воно проступає крізь полум'я! величезним опалом! раптом!.. фантастична прикраса, скажете!.. я не вигадую! усе як є!

— Це Сен-Дені, Лілі! це Сен-Дені!

Прикипів до лутки, усе хочу бачити!..

— І ніхто більше не знайде Сакре-Кер!

Віщую! що казати про такий будинок, як наш!.. цегла! мозаїка!.. ліфт! куди нас занесе? навіть міна неподалік, і полетимо на небеса! будувалося в легку добу!.. навіть те, як літаки мало не чіпляються, чиркають об наш дах!.. усе тремтить! черепиця! фундамент! тарілки! і що? передчуваю, що все піде в провалля! та ще пригода, катакомби! полетимо туди без перешкод! такі спалахи перевищують спроможності людини! усякий тільки рота роззявить і чекатиме найстрашнішого… отак! Лілі теж… та я у неї не питаю… потоп розворушує землю й небо… видовище, а потім усе… шрапнелі летять у полум'я, мерехтять синім, жовтим… червоним…

— Тримайся! просить вона мене, тримайся!

— А тепер поцілуй мене!

Цього мало. Вона хоче, щоб із пристрастю! після усього стиду щойно!.. отакий катаклізм! і брум! і брум! гаразд! цілую, як вона хоче… мовчу, мовчу, але думаю… вона схотіла, щоб її виліпили, по сідницях ляпали! і хто! Жюль! горбань! виродок! обрубок! сцикун! це могло б мене до смерті розгнівати… Мусив стерпіти!.. для свого ж порятунку, власне…

— Хай йому біс! Хай йому біс! і сто тисяч осором!

Ремствую.

Будинок саме тепер гикає, смикається неначе, схоже, він кудись рушає!.. ні!.. ми тут біля вікна… ми б побачили… Ох і видовище! неозоре! Я згадував 14 Липня! Париж-корабель[158] лине небом і атмосферою! дурничка порівняно з тим, що діється, оті п'ятсот світних списів у нас перед очима, які ламаються один об одного із гуркотливим бадабумом! от тобі й Париж-корабель! усі ці манірності!.. дитяча хлопавка! знову думаю про Жюля… як далеко він зайшов! потоп чи не потоп! не маю часу довго міркувати про ницість цієї напівлюдини… бо інші будинки злітають!.. вириваються із землі, десятками!.. і здіймаються до хмар!

— Диво! ви б тільки скрикнули! диво!

Диво! але в мене перед очима!.. без вибухів міг би сумніватися… але мені не примарилося!.. а ще тисяча тріскучих ракет! вони бабахкають на весь горизонт! Я бачив тропічні грози! Я бачив бомбування іншої війни, вони перевертали небо і пейзажі, але цей безмежний вулканічний феєричний шал потребує участі Розуму!.. Зречення Добра! поклику до Зла! Зло є не в усіх! я знаю одне Зло у візку! отам, красунчик наш!.. пияк, сцикун, свиня, бахур! оцупок! виродок!.. он він на вітряку! овва!

Не час розбалакувати! спускатися треба!.. йти донизу та й годі! спочатку в коридор, сходи і потім у метро!.. «Ламарк»?.. «Абес»?..

Кажу Лілі.