Читати книгу - "Аутсайдер"

— Місце не з дешевих, — зауважив Алек. — Хто за нього платить?

— Страховка. У Пітера Мейтленда дуже добра страховка. Долорес наполягла. Пітер усе життя курив як несамовитий, і вона, мабуть, вирішила, що після його смерті успадкує чималу суму. Але померла перша. Мабуть, від пасивного куріння.

— Ти говориш так, наче Пітер Мейтленд теж помер, — сказав Ралф. — Я не помиляюсь?

— Ні, він і досі живий, — відказала жінка, а потім додала, мов зумисне відлуння слів свого чоловіка: — Якщо такий стан можна назвати життям. Він навіть курити кинув. У Клініці пам’яті заборонено.

— Скільки ви пробули в Дейтоні під час останнього візиту?

— П’ять днів. Поки ми там жили, Террі тричі навідував батька.

— Ви з дівчатами ходили разом із ним?

— Ні. Террі був проти, та і я не хотіла. Пітер не зміг би поводитися з дівчатами як справжній дідусь, і Ґрейс цього не зрозуміла б.

— Чим ви займалися, поки він їздив на відвідини?

Марсі всміхнулась.

— Ти так говориш, наче Террі день і ніч сидів із батьком, а це неправда. Візити тривали недовго, не більше від години чи двох. Майже весь час ми проводили разом, учотирьох. Коли Террі був у Гейсмані, ми сиділи в готелі, дівчата плавали в критому басейні. Одного дня ми троє пішли в Інститут мистецтва, а іншого дня по обіді я повела дівчат на діснеївський фільм. Неподалік від готелю був комплекс кінотеатрів. Ми сходили ще на два чи три фільми, тільки вже всією родиною. Усією родиною ходили в музей авіації і в «Буншофт», це музей наукових відкриттів. Дівчаткам там дуже сподобалося. Звичайна сімейна відпустка, детективе Андерсон, кілька годин якої Террі присвятив своїм синівським обов’язкам.

«А може, і покражі фургона», — подумав Ралф.

Це було ймовірно, Мерлін Кессіді й родина Мейтлендів цілком могли перебувати в Дейтоні в той самий час, та така можливість здавалася дещо надуманою. Якщо так усе й відбулося, то поставало питання — як Террі доправив фургон до Флінт-Сіті. І навіщо йому взагалі так заморочуватися. У Флінт-Сіті та передмісті й так вистачало автівок для крадіжки. Приклад тому — «субару» Барбари Ніарінґ.

— Певно, ви не раз ходили в ресторани, так? — спитав Ралф.

На цих словах Гові похилився вперед, але поки нічого не сказав.

— Ми доволі часто замовляли їжу в номер, Сара і Ґрейс були просто в захваті від цього сервісу, але так, звісно, ми ходили в ресторани. Найчастіше в той, що при готелі.

— А ви часом не бували в закладі «Томмі й Таппенс»?

— Ні. Я б запам’ятала ресторан із такою назвою. Одного вечора поїли в «Ай-Ейч-Оу-Пі» [154] і, мабуть, двічі були в «Кракер Баррел» [155]. А що?

— Та так, нічого, — відповів Ралф.

Гові всміхнувся, мов казав «бреши більше», та все одно відкинувся на спинку стільця. Алек сидів, склавши руки на грудях, його обличчя не видавало жодної емоції.

— Це все? — спитала Марсі. — Бо я вже втомилась від цієї розмови. І від тебе.

— Чи не трапилося з вами чогось незвичайного, поки ви були в Дейтоні? Будь-чого? Може, одна з дочок загубилася й одразу знайшлася, чи Террі сказав, що зустрівся зі старим другом, чи ти зустрілася зі старим другом, чи вам прислали якусь посилку…

— Чи НЛО прилітало? — спитав Гові. — А як тобі чоловік у пальті, що передав шифровану записку? Чи «Рокеттс» [156] влаштували танок на парковці?

— Від ваших зауважень, раднику, легше не стає. Вірите чи ні, але я також намагаюся докопатись до істини.

— Нічого такого не було, — Марсі підвелась і почала прибирати кавові чашки. — Террі провідав батька, у нас була чудова відпустка, потім ми полетіли додому. Ми не їли в «Томмі» чи як там його, і ми не викрадали ніяких фургонів. А тепер я хочу, щоб ти…

— Татко порізався.

Усі озирнулися на двері. Там стояла Сара Мейтленд — бліда, змарніла й захуда як на свої джинси й футболку «Рейнджерс».

— Саро, що ти тут робиш? — Марсі поставила чашки на стільницю й підійшла до дівчинки. — Я ж казала, що ви з сестрою маєте сидіти нагорі, поки ми тут розмовляємо.

— Ґрейс уже заснула, — відповіла Сара. — Вона вчора знов усю ніч не спала від тих кошмарів про чоловіка з очима-­соломинками. Сподіваюсь, сьогодні їй нічого такого не насниться. Якщо вона буде прокидатись, то тобі треба вколоти їй «Бенадрил» [157].

— Гадаю, сьогодні вона спатиме всю ніч. А тепер іди до себе.

Але Сара нікуди не збиралася йти. Вона дивилася на Ралфа, тільки не так, як її мати — з неприязню та недовірою, — а з чимось на кшталт зосередженої цікавості, від якої Ралфу стало не по собі. Він не відводив погляду, але це було важко.

— Мама каже, що тата вбили через вас, — сказала Сара. — Це правда?

— Ні, — а тоді, нарешті, настав час просити вибачення, і це вийшло на диво легко. — Але я відіграв у цьому свою роль, і мені за це дуже шкода. Я зробив помилку, про яку до кінця життя шкодуватиму.

— Може, воно й на краще, — сказала Сара. — Може, ви на це заслуговуєте, — і до мами: — А тепер я піду нагору, але якщо Ґрейс знову почне серед ночі верещати, то я спатиму в її кімнаті.

— Перш ніж підеш, Саро, розкажи мені, будь ласка, про той поріз, — попросив Ралф.

— Це сталося, коли він їздив до свого тата, — відповіла Сара. — Медсестра все одразу полікувала. Помазала «Бетадином» [158] і наліпила пластир. Нічого такого. Казав, що не болить.

— Нагору, хутко, — мовила Марсі.

— Окей.

Вони дивились, як дівча ляпає босоніж по сходах. Уже піднявшись на другий поверх, Сара озирнулась.

— Той ресторан «Томмі й Таппенс» стояв одразу через дорогу від готелю. Я бачила вивіску, коли ми їздили на орендованій автівці в Музей мистецтва.

  19

— Розкажи мені про поріз, — попросив Ралф.

Марсі уперла руки в боки.

— Навіщо? Щоб ти казна-що роздув із цього випадку? Нічого такого не трапилось.

— Він питає, бо це його єдина зачіпка, — сказав Алек. — Але мені теж цікаво.

— Якщо ти втомилася… — почав Гові.

— Ні, усе гаразд. Нічого особливого, просто подряпина, справді. Це він вкотре навідував батька, удруге? — вона похилила голову й насупилась. — Ні, то був останній раз, бо наступного ранку ми вже полетіли додому. Коли Террі вийшов із батькової палати, то зіштовхнувся з санітаром. Сказав, що вони обоє не дивились, куди йшли. І обійшлося б лише зіткненням і вибаченням, та тільки прибиральник щойно вимив підлогу, і вона досі не висохла. Санітар посковзнувся і схопив Террі за руку, але все одно впав. Террі допоміг йому підвестися, спитав, чи все гаразд, і хлопець відповів, що він у повному порядку. Тер уже майже спустився у вестибюль, коли помітив, що зап’ясток кровить. Мабуть, санітар порізав його нігтем, коли