Читати книгу - "Хроно-86: Мандрівники, Нічний Влад"

Один з міністрів, який сидів у центрі, більше не задавав питань. Його погляд змінився - тепер він уважно спостерігав за кожним рухом Віктора. Він вже зрозумів, що від цих слів залежить щось набагато більше.

- Що вам потрібно для завершення роботи? - запитав він, піднімаючи погляд і знову зосереджуючись на Вікторі. Тон голосу змінився - вже не скептичний, а, здавалося б, налаштований на дії.

Віктор не відповів одразу. Відповідь мала бути короткою, чіткою, та безповоротною.

- Люди, обладнання, фінансування. - сказав він, трохи затримавши погляд на кожному з присутніх.

Уряд Австралії ухвалив рішення. Тепер Віктор мав усе, що йому було потрібно - доступ до ресурсів, технологій та людей, щоб завершити те, до чого прагнув усе своє життя – визнання і не тільки.

Невдовзі після ухвалення рішення про створення центру почалась практична частина роботи. Віктор, вперше за багато років, мав команду, яка розділяла його захоплення і прагнення. Вони почали працювати над новою машиною часу, а Віктор відчував, як невидимий тиск часу, що завжди супроводжував його дослідження, поступово ослаблювався. Тепер він міг сфокусуватися на реалізації проекту, не думаючи що кожен проміжний етап може стати останнім. Крок за кроком, за підтримки уряду, і з неоціненними ресурсами, які стали доступними для нього, його мрія набувала все чіткіших контурів.

Віктор швидко ввів свою команду у курс справи. Кожен науковець, якого він залучив до роботи, мав свій унікальний досвід і навички. Разом вони долали труднощі, з якими стикався кожен етап розробки. Проблеми із створенням схожої за властивостями  з «Хроно-86» речовини, з енергетичними стабілізаторами, питання зменшення інерційного впливу, точне налаштування координат у часовому просторі - усі ці завдання потребували не тільки високих інтелектуальних зусиль, але й майже безмежної витривалості. І хоча на перший погляд здавалось, що прогрес йде злагоджено, всередині проекту кожен день був боротьбою з новими і новими технічними викликами.

До виявлення того, що в уряду Австралії знаходилась речовина схожа за властивостями відносно «Хроно-86». Віктор дав їй назву «Ехо-71». Її існування, змусило Віктора замислитись про те, що в різних частинах світу, з’явилися речовини з неймовірними властивостями у різних сферах, і це налякало його.

Віктор довго виношував ідею створення нової машини часу. Він розумів: портативний пристрій, яким він користувався раніше наразі не може працювати. Той браслет уже зламався одного разу, і це мало не коштувало йому життя. Він зрозумів, що для справжніх, контрольованих подорожей у часі потрібен масштабніший підхід - стабільна платформа, здатна витримати шалені навантаження просторово-часових переміщень.

Наразі він багато часу проводив у бібліотеках і лабораторіях, вивчаючи принципи старих експериментів із гіпотетичними польовими генераторами, квантовими двигунами, просторовими розривами.

- Якщо я справді хочу змінити хід історії. - думав він, стоячи перед першим кресленням. - Та не дати їм знову мене переграти... Мені потрібна сила, яка зможе протистояти будь-яким наслідкам. Бо час - це небезпечний ворог.

Саме тоді народилася ідея "Хроноліту" - величезного, важкого корабля, побудованого за принципом міжконтинентального транспортного засобу, що увібрав у себе технології літака й космічного апарата. Це мав бути не просто транспорт, а повноцінна фортеця в часі.

"Хроноліт" мав стати його головною зброєю, хоча вже на цей момент він сам почав не розуміти свої мотиви, всі його думки про мотивацію неначе сплуталися.

Проект почав набувати конкретних рис. Це була революційна розробка, чому так радів Віктор. Відмінність «Хроноліту» була у методі подорожі у часі, для переміщення, потребувалося набрати велику швидкість, а не просто направити енергію на речовину, як у разі машиною часу, або браслетом. Суміш технологій літака та космічного апарату, робити подорожі без шкоди для внутрішніх структур і пасажирів. Віктор та його команда досягли значного прогресу в тому, щоб зробити подорож у часі максимально стабільною і безпечною.

Роки досліджень, титанічних зусиль і стомлюючих тестувань принесли результат. Вони були готові. Усе було готово для першого польоту - але саме цей момент став для Віктора вирішальним. Це була його можливість. Влада та визнання, на які він вже міг розраховувати, вже не цікавили його. Він бачив лише одне - змінити хід історії. І це вже не було просто бажанням чи ідеєю, це стало його одержимістю.

Коли уряд Австралії вирішив провести перший випробувальний запуск «Хроноліту», на борту повинні були бути військові та науковці, що повинні оцінити роботу апарату в реальних умовах. Але Віктор не міг дозволити, щоб хтось став на заваді його планам. Він не міг допустити, щоб хтось побачив, що насправді він готовий змінити саму основу реальності. Тому перед стартом він ухвалив свій план - і він був настільки хитрим, що навіть його найближчі співробітники не могли здогадатись, що саме він збирається зробити.

Перед самим запуском, коли всі були на борту і готувалися до випробування, Віктор таємно перелаштував систему стабілізації інерції. Це викликало б короткочасний злам рівноваги на борту - в результаті цього всі, хто знаходився в кораблі, втратили б свідомость, адже втратили рівновагу. Це було саме те, що Віктор і хотів. Ідеальний момент, щоб отримати повний контроль над ситуацією.

Як тільки команда ступила на борт, всі готувалися до стандартного тесту. Віктор з виглядом, що не викликає підозр, сів у своє крісло і почав підготовку до старту. Коли «Хроноліт» вирвався в повітря, Віктор одразу ж вимкнув систему стабілізації інерції і виконав кілька різких маневрів. Корабель почав різко рухатись, а це призвело до того, що всі на борту не змогли утримати рівновагу. Потужний поштовх повалив людей на підлогу.

Віктор, використовуючи цей момент, швидко і впевнено перевів всіх непритомних членів екіпажу до вантажного трюму. Це стало швидким, але остаточним кроком до того, щоб залишитися на борту «Хроноліту» самостійно. Він увімкнув вантажний шлюз і закрив його, залишаючи всю команду поза кораблем.