Читати книгу - "Том 11"

Пише теж і про те, що при мені йому навіть гинути буде легше, але ж не можу я своїм раптовим, непроше-ним приїздом дати зрозуміти: ось ти вже гинеш...

Я знаю, моя Лілеє, що се тяжка місія, яку я прошу тебе взяти на себе, але се неначе була б якась потіха мені з того, якби ти заїхала, я б, може, чогось довідалась, що вивело б мене з сеї примушеної пасивності.

Як тепер часто всі говорять про те, що ось я тепер здорова і що се мусить мені бути дуже ново і приємно. Якби вони знали, що бути здоровою тільки самій для мене нічого не варт. Не радує, зовсім не радує мене моє здоров’я!.. Ну, годі, до побачення, цілую тебе міцно, моя Лілеє.

Твоя Леся

112. ДО В. О. ПОССЕ

21 грудня 1900 р. Київ Киев, Мариинско-Благовещ[енская], 97,

9.ХІІ 1900

Многоуважаемый Владимир Александрович, мне очень было неприятно, что я, кажется, несколько запоздала со своей статьей о польской литературе, но при всем жела-нии и старании ее невозможно было написать скорее,— оказалось, что эта тема потребовала гораздо больше работы, чем я раньше предполагала. Дело в том, что в рус-ской литературе, сколько мне известно, кроме работы Спа-совича, совсем нет ничего о польской литературе, выхо-дящего за пределы простой рецензии. Я хотела дать все-таки критическую статью, а не рецензию, да боюсь, что мне это не удалось: страшно трудно стиснуть такой огромный материал в рамки короткой статьи, да еще при этом не упускать из виду, что это все-таки о б з о р, а пе историко-литературное исследование. Утешаю себя тем, !чу'ё- это только' ввёдёййе, которое облегчит мне дальней-шие обзоры нольских новинок.

Ввиду ;тогр, что в «Жизни», по-видимому, охотно по-мещаются иереводьі из новейших польских авторов, я ре-шилась послать Вам теперь один перевод небольшой, но очень типичной вещи Ст. Пшибьішевского, шефа краков-ской модерны,— быть может, она Вам покажется интерес^ ной. Перевод сделан не мной, но под моей редакдией щ как видите, с моим иримечанием. Если эта ноэма Вам го-дится, то, можѳт бытъ, Вы найдете удобным помеетить ее при моей статье, в которой, между прочим, трактуется и о Пшибышевском? Жалею, что но могла послать этого перевода в мосте со статъей, да ие хотелось мие ещё боль-ше опаздывать с ной ради этого.

Стаття моя, несмотря на все сокращения, какие толь-ко я могла в ней сделать, вышла все-таки несколько длиы-ной, но я бы просила все же не урезывать ее — она и так стиснута,—зато следующая уж будет короче, т[о]е[сть] возьму не такую сложную тему.

У меня к Вам маленькая просьба, к сожалению, на-столько запоздалая, что я даже мало надеюсь на ее ис-полнение. Кобылянская и Стефаник (мои «буковинцьі»)' недавно просили меня прислать им ту мою статью, где го-ворится о них, но я не могу это сделать, т[ак] к[ак] у меня єсть только один ее экземпляр в тексте книжки «Жизни», которую я совсем не хотела бы им отсылать. Если бы можно было получить два оттиска с этой статьи («Малорусские писатели в Буковине»), то я была бы Вам очень благодарна, но я очень хорошо сознаю, что теперь едва ли можно это сделать. А жаль мне отказывать своим буковинцам!

Я, конечно, не только ничего не имею против того, что Вы поставили мой автограф на юбилейном подарке Ми-хайловскому, но, напротив, очень благодарна Вам, что вспомнили обо мне при этом случае. Само собой разуме-ется, что я не уклоняюсь и от материального участия в этом подарке, прошу иметь это в виду при будущем ра-счете со мной.

Простите за длииное письмо, не умею писать коротко!

4 Жму Вашу руку.

Уважающая Вас Л. Косач

26 грудня 1900 p., 2 січня 1901 р. Київ 14.ХІІ 1900

Люба моя товаришко!

Дуже оце Ви мені смутну новину написали про Яко-бовського! І чого так людині раптом умерти?! Чи не маєте яких там матеріалів про нього, щоб могли мені прислати, треба буде щось написати про нього до «Жизни», однаково я мала писати про його стосунок до німецької] модерни, але тепер слід би до того приступити griindli-cher *. Шкода чоловіка, бо талановитий був і симпатичний

і не час би ще йому вмирати.

Як довідаєтесь що про долю того нещасливого збірника укр[аїнських] новел у Дрездені, то, будьте ласкаві, напишіть мені — чи він коли вийде? Господи!

Щодо «К[иевской] стар[ины]», то там платять не дуже багато, так, може, 25 рублів від друк[ованого] аркуша, часом ЗО, виїмково навіть 40. Думаю, що оповідання Ваше буде прийняте, бо оце навіть редакція через мого татка запитує вже мене, чи не знаю я Ваших замірів щодо сповнення обітниці писати. Звісно, редакторських фантазій ніхто не годен вгадати, та все ж не думаю, щоб могли звернути Вам працю назад. Чом Ви їм не послали на зразок початку повісті, то були б вже знали напевне, чи воно в них піде.

21.ХІІ. Бачите, як у мене часом з листами діється! Пролежав початий лист цілий тиждень, поки судилося йому знов під мої руки попасти. Але вже тепер не випущу його з рук, поки не скінчу.

Даремне просите вибачення за те, що питаєтесь у мене практичної ради — я готова служити Вам у всякій пригоді, великій і дрібній, аби тільки Ви хтіли вдатися до мене. Надто коли Ви заміряєтесь при помочі гонорарів вибратись до нас, то я не то що радою готова помогти Вам до сього, а навіть якби Ви позволили, то сама б заробила, та й привезла б Вас сюди, та й довго б тримала, аж поки б не стали проситись: «Ой пустіть мене на Буковину!»

Захтіли Ви, щоб наші люди щось говорили про Вашу новелу! Вони хіба тоді щось заговорять, коли їм цілий том такйх речей напишете, та й то ще невідомо. У нас писатель, коли хоче, аби про нього більше говорили, то мусить вмерти, тоді його з великим гуком поховають і почнуть писати по всіх усюдах, що «вся Україна плаче» за своєю славною дитиною і т. і.

Чекаю обіцяної фотографії від Вас, а своєї берлінської зараз не маю, навіть колись писала до Берліна, замовляла другий наклад, та якось з того нічого не