Читати книгу - "Пірати Співучих островів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну звісно.
— То побачиш, бо нам уже телефонували з Дубровника. Розшукують вас повсюди.— Раптом звернувся до міліціонера: — Дякую вам, що знайшли цих хлопців.
Отак усе й скінчилося. Тільки жаль нам було тих смокв, що зосталися на пляжі. Та, зрештою, дідько з ними, ми й так мали в кишені близько трьохсот динарів, а до того ще й задоволення, що сержант пошив у дурні нашого міліціонера. Добрячий дядько, так з нами цяцькався, наче ми були його небожами. Одразу став мене розпитувати, почім у Варшаві яйця, по чому петрушка і кольрабі, яловичина, хліб і до якого класу я ходжу. Як довідався, що я перейшов до сьомого — зараз же вийняв з кишені фотографію свого сина, котрий теж перейшов до сьомого класу; син не був зизоокий, тільки спереду у нього було вибито два зуби, і звали його Павел Вуйкович.
Сонце пекло як на погибель — сорок ступнів у тіні,— і сержант ні з того ні з сього запропонував одвезти нас до Дубровника міліцейською моторкою. Чудовий чоловік, нічого не скажеш, — не дозволив чекати на пароплав, який відходить аж увечері, а посадовив нас у моторку, сповістивши перед тим міліцію в Дубровнику і дядечка, що погуба знайшлася й за годину буде на пристані.
Мені камінь звалився з серця, і я так зрадів, що хотів обняти нашого зизоокого опікуна. Але це не личило, отож я тільки подякував йому. Іво теж подякував.
І було б усе гаразд, якби не чекання зустрічі з дядечком.
Я уявив собі цю зустріч. Мурашки мені побігли по тілу і волосся стало сторч — я ж пообіцяв, що не встругнемо більше ніякої штуки, а от же встругнули. Тим часом ми мчали моторкою просто на Дубровник — з комфортом і з честю.
Коли підходили вже до пристані, я побачив нашого дядечка. Трохи зрадів, а трохи здрейфив, бо ще не знав, у якому він гуморі. Аж тоді вже, як ми вискочили з човна, я довідався.
Дядечко дивився на нас спідлоба. Хвилину мовчав, наче йому забракло слів, щоб передати свій гнів. А тоді як сипоне!
Почав од нікчем, голодранців, шмаркачів, а кінчив на хуліганах.
— То це ви так ждали! Знову мене підвели! А я тут сушу собі голову, що з вами могло статися, я рву на собі волосся!
Дядечко лаявся, а ми, як трусики — анімур-мур, тільки зиркали на сержанта, чекаючи, що він доповість.
Побачивши розкішну дядечкову бороду, сержант наче язика проковтнув, тільки поглядав скоса то на мене, то на Іва, а, власне, й невідомо, на кого. Аж коли дядечко крикнув, що взагалі не хоче знати нас, і щоб ми й не думали про Ластове та про подорож із старим Паладою, сержант стиха мовив:
— Вони не такі вже й погані...
— Жичу вам, пане, щоб у вас були такі сини, то ви за тиждень посивієте, а тоді підете замовляти собі домовину!
— У мене теж є син, — простогнав сержант.
— Вітаю вас!
— І, уявіть собі, мій Павел перейшов до сьомого класу. І як тільки перейшов, то захотів, щоб йому купили велосипеда.,.
— І ви, певно, купили.
— Ні, в тому й біда, що саме тоді не було грошей.
— Ото й добре, бо їм уже в голові паморочиться.
— От якраз і недобре, бо Павел образився і втік з рибалками на острів Млет.
— Гарно! — гукнув дядечко, а потім зненацька розсміявся.— Ви — міліціонер і не могли впильнувати власного сина! Вітаю!
Я знав, що дядечко вже одійшов. Сержант теж знав, бо зараз же пояснив:
— Бачите, іноді найважче буває встежити за власним сином. А вони, — показав на нас, — не такі вже й погані.
— Не такі вже й погані, — повторив дядечко. — Тільки можуть так залити сала за шкуру, що ого! Щастя, що я не маю дітей, бо здурів би вже! — Раптом глянув бистрим оком на сержанта Вуйковича, усміхнувся щиро і додав: — Ви були б доброю вихователькою в дитсадку, їй-бо! Душа-чоловік! Перепрошую, що ці бовдури завдали вам стільки клопоту, дякую за труди і страшенно радію, що познайомився з вами...
Сержант козирнув.
— Пам’ятайте — все-таки ці хлопці не такі вже й погані.
Дядечко, треба визнати, мав почуття гумору. Коли я розповідав йому про закоханого студента і про смокви, він аж заходився сміхом.
На другий день удосвіта ми з старим Паладою випливли з дубровницького порту в чудові мандри серед архіпелагу далматських островів — Співучих островів. Чотири пірати, будь здоров! Куди там тому Кармазинному піратові, якого я бачив у кіно. Де йому до мого дядечка або до славного моряка Палади, який тричі обплив земну кулю і пив у всіх тавернах світу. Про нас і споминати не варто. Ми почували себе так, ніби народилися на піратській каравелі серед гуркоту гармат, брязкоту рапір і стогону
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.