Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Небагато було й таких, хто навіть теоретично розглядав можливість, що всі Відьомські Іскри виникли з однієї Іскри. Причина такого рішучого несприйняття цієї, загалом лоґічної гіпотези корінилася в самому способі життя відьом, які звикли вважати себе спільнотою незалежних і рівних одна перед одною жінок. Певна річ, вони визнавали старшість за віком і за силою, це було необхідно для самого існування Сестринства, для підтримання порядку всередині нього й забезпечення єдності у взаєминах із зовнішнім світом. Проте така ієрархія не була абсолютною, її застосування мало чітко окреслені межі, які нікому не дозволялося переступати. Малі відьми мусили слухатися дорослих, як своїх наставниць та виховательок, але часто сперечалися з ними, коли йшлося про суто сестринські стосунки. Старші та найстарші сестри могли віддавати лише ті накази, що належали до їхньої компетенції, як керівників Сестринства, але жодна з них не сміла попихати молодшими відьмами з особистих мотивів. Ні Етне, ні Мораґ не сказали жодного слова всупереч Шайниним рішенням, як голови їхньої делеґації, та водночас нещадно критикували її манеру ведення переговорів, постійно повчали, як слід триматися з королем і його радниками, кепкували з її невміння вести пустопорожні світські розмови, а Мораґ часом досить уїдливо коментувала те, як близько Шайна зійшлася з Ейрін, висувала з цього приводу непристойні припущення… втім, це було лише жартома.

Таке поєднання чіткої субординації у справах і цілковитої анархії в приватних стосунках здавна стала характерною рисою відьомського побуту. Інші мешканці Тір Мінегану, як чаклунки, так і звичайні люди, сприймали це за належне, а от на решті Абраду панувало вкрай спотворене уявлення про Сестринство. Ще бувши меншою сестрою, Шайна прочитала одну книжку, що мала й захопливий сюжет, і чудовий стиль, і переконливо змальованих персонажів, проте її автор, талановитий письменник, був, на жаль, занадто лінивим, щоб приїхати на Тір Мінеган і ознайомитися з реаліями тамтешнього життя. Серед багатьох нісенітниць, описаних у цій книжці, найдужче Шайну обурили такі, на перший погляд, незначні сцени, коли при зустрічі двох сестер молодша за статусом неодмінно вклонялася старшій. Автор, мабуть, бачив, як на офіційних заходах відьми присідають у реверансах перед королями й князями, але не зрозумів, що це лише данина ввічливості та традиціям. Крім того, він не звернув уваги, що у відповідь королі з князями завжди вклоняються відьмам. А поміж самих відьом про такі церемонії взагалі не йшлося. Жодна сестра, ні звичайна, ні менша, ніколи не схилиться перед старшими та найстаршими. Бо всі вони рівні. Вони, зрештою, сестри.

Та Первісна Іскра могла все змінити. Для переважної більшості відьом припустити її існування означало визнати, що коли-небудь народиться відьма, яка стоятиме вище від інших за самою своєю природою. А одна думка про це викликáла рішучий внутрішній протест. Досі Шайна не вірила в Первісну, та й зараз нізащо б у неї не повірила, знайшла б інше пояснення і зухвалому нападові чорних чаклунів, яких цікавила винятково Ейрін, і незвичному, чудернацькому пробудженню її Іскри, і дивовижному зціленню Ґвен — якби не одна обставина.

Уже давно було з’ясовано, що всі Іскри однакові за своєю потенційною силою, а те, яку частку цієї сили буде реалізовано, залежало винятково від конкретної відьми, її носія. До прикладу, Мейнір вер Гільде була наймогутнішою відьмою першого тисячоліття і примудрилася дожити до шестисот вісімдесяти трьох років, зате три її наступниці нічим особливим не відзначалися і прожили звичайний відьомський вік — трохи більше трьохсот. Лише у п’ятому поколінні рід О’Мейнір знову отримав могутню сестру — Шайну, яка, може, й не сподівалася повторити рекорд своєї духовної пра-пра-прабабці, але була певна, що проживе досить довго, щоб колись, у далекому майбутньому, стати однією з найстарших сестер.

Так само було і в усіх інших відьомських родах, де сильні відьми чергувалися з посередніми, а то й відверто слабкими. Незмінним залишалося одне: при пробудженні Іскра виказувала свою максимальну силу — той ідеал могутності, до якого прагнули всі відьми, хоча ніхто його не досягав. І щоразу кожна Іскра спалахувала точнісінько так, як і будь-яка інша… Вірніше, так було до вчорашнього вечора.

А вчора Шайна аж причманіла, коли в кульмінаційний момент свого пробудження Іскра Ейрін засяяла із силою доброго десятка звичайних Іскор. Це тривало лише якусь частку секунди, але Шайна не могла помилитися. Тим більше, що Етне та Мораґ цілком підтвердили її спостереження. Коли відбувалося зцілення Ґвен, сила новопробудженої Іскри приблизно дорівнювала максимальній силі звичайної Іскри. Потім вона впала до рівня трохи нижчого за Етнин — що також викликало подив, оскільки Ейрін була ще ненавчена і, здавалося б, жодним чином не могла контролювати таку велику силу. А проте, контролювала її — навіть у глибокому сні…

Шайна ні слова не написала найстаршим про вчорашні події, хоча мала зробити це негайно. Та вона ніяк не могла зібратися з думками, щоб доладно викласти їх на папері, тому не стала заперечувати, коли Етне, що заступила її серед ночі на чергуванні біля Ґвен, сама зголосилася скласти й надіслати звіт. А той факт, що від найстарших досі не надійшло жодних розпоряджень, з очевидністю свідчив, що вони так само спантеличені цією новиною і ще не виробили спільної позиції.

Утім, це було й на краще. Шайна почувалася втомленою і спустошеною, тож зараз їй бракувало лише інструкцій від найстарших, які, з огляду на обставини, напевно будуть заплутаними й суперечливими. А вона просто хотіла дістатися сьогодні надвечір до Тилахмора (якщо, звісно, Ґвенин стан дозволить їй вирушити в дорогу) і зупинитися на кілька днів у палаці гостинного, щирого та приязного герцоґа Довнала аб Конховара.

Єдиним світлим моментом у всій цій історії — але моментом справді світлим і радісним — стало для Шайни знайомство з Бренаном. Усупереч її побоюванням, Ґвен нітрохи не прикрасила його в своїх листах, він виявився достоту таким, як вона й писала про нього. Бренан був саме той брат, про якого Шайна завжди мріяла.

Щоправда, напад чорних чаклунів зіпсував їхню першу зустріч, проте згодом вони це надолужили, коли пів ночі просиділи разом біля ліжка з непритомною Ґвен і, огорнувши її чарами, що глушили звуки, все говорили й говорили, ніяк не могли наговоритися. Шайна розповідала про Тір Мінеган, про своє дитинство на ньому, а Бренан — про життя на Лахліні, про їхніх батьків, мужніх та самовідданих людей,