Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Радянський Союз отримав «Цезаря» в лютому 1949 року в жалюгідному стані. Механізми були зношені та поржавілі, технічної документації не було. За шість років служби в радянському флоті лінкор сім разів стояв у заводському ремонті. Радянський Союз не мав боєприпасів калібру 320-мм. Один боєкомплект, отриманий з Італії, усі терміни відслужив і підлягав утилізації.

Найголовніше, що століття лінкорів, як і поршневих бомбардувальників, закінчилося. Ніхто у світі більше лінкорів не будував.

Під час розподілу італійського флоту американцям дістався лінкор «Літторіо», який справді був гордістю італійського флоту. Він перевершував «Цезаря» за ходовими характеристиками (30 вузлів) і суттєво — за озброєнням і захистом (повна водотоннажність — 45000 тонн, головний калібр — 9381-мм гармат). «Літторіо» був на 26 років молодшим за «Цезаря» — став на озброєння 6 травня 1940 року. Американці визнали «Літторіо» застарілим, поставили на прикіл і незабаром порізали на метал.

Британцям дісталася ще одна гордість італійського флоту — лінкор «Вітторіо Венетто» одного класу з «Літторіо». Він став на озброєння 2 серпня 1940 року. Британці, як і американці, визнали лінкор віком у 8 років з такими характеристиками придатним тільки на метал.

І лише вожді Радянського Союзу, отримавши в лютому 1949 року іржавий лінкор, не пустили його на металобрухт. Хоча «Цезар» став на озброєння майже 35 років тому. Хоча в його конструкції не було враховано досвід ані Першої, ні Другої світових воєн. Хоча він двічі був навчальним кораблем й одного разу — плавучою казармою. Замість цього «Цезаря» почистили і пофарбували, нарекли «Новоросійськом» і оголосили флагманом ескадри Чорноморського флоту. Бо нічого новішого і потужнішого, рівного «Цезарю», за всі роки радянської влади соціалістична промисловість побудувати не змогла.

Від царя Миколи флот Радянського Союзу успадкував чотири лінкори.

На одному з них виникла настільки страшна пожежа, що башти довелося зняти й встановити в берегових фортах для захисту Кронштадта, Севастополя та Владивостока, а корпус порізати.

Другий лінкор під час війни був покалічений німецькими бомбардувальниками і відновленню не підлягав.

Два, що залишилися, «Севастополь» і «Жовтнева революція», 24 липня 1954 року було переведено в клас навчальних кораблів, тобто лінкорами більше не значилися.

Тож «Новоросійськ» був останнім лінкором Радянського Союзу.

В італійських диверсантів не було причини топити іржавий лінкор, якому 1955 року було вже 41 рік. Не борознив «Цезар» океанів, а дедалі більше хворів і лікувався. Не вартував «Цезар» тих коштів, які витрачали на його перманентний ремонт. Не вартував він тієї фарби, якою його фарбували. «Новоросійськ» не було причин топити. За рік-два його все одно порізали б на метал.

«Новоросійськ» став знаментим тільки через свій моторошний кінець. Якби не це, ніхто про нього ніколи не згадав би.

В італійських диверсантів не було мотиву для такого страшного злочину. Тому нишпорки італійський слід не взяли.

5

А ось у британців мотив був. У Радянському Союзі для гармат «Новоросійська» були розроблені атомні снаряди. Це лякало британців. Якщо «Новоросійськ» підійде до Великобританії з боку Атлантичного океану й завдасть одного або декілька ядерних ударів, то постійні західні вітри роздують радіацію по всьому півдню Великобританії. Щоб цьому запобігти, британські адмірали вирішили підірвати лінкор «Новоросійськ», але так, щоб і його ядерні заряди вибухнули. Щоб і міста Севастополя не стало!

Ось як дії британських диверсантів описує один шанований мною автор:

«Їх метою був підрив лінкорів «Севастополь» і «Новоросійськ», котрі мали на борту 305-мм і 320-мм атомні снаряди. За задумом організаторів диверсії, унаслідок цього мав відбутися подвійний атомний вибух, який знищив би всі або майже всі кораблі ескадри ЧФ. Від міста Севастополя і від порту взагалі нічого не залишилося б. Але при цьому «Новоросійськ», що став 28 жовтня на штатну якірну стоянку лінкора «Севастополь», випадково прийняв на себе подвійний удар, а снаряди з атомною бойовою частиною не здетонували».

Версія смілива, проте й вона має слабкі моменти.

Перша світова війна почалася з двох пістолетних пострілів у провінційному місті Сараєво Австро-Угорської імперії. Один постріл в ерцгерцога Франца Фердинанда Карла Людвіга Йозефа фон Габсбурга, інший — у його дружину княгиню Гогенберг. Два постріли спричинили мільярди пострілів. Великі й малі держави зчепились у смертельній сутичці й мордували одна одну протягом чотирьох років. На полях битв загинули мільйони, упали три великі імперії: Російська, Німецька й Австро-Угорська, назавжди були підірвані корені всієї європейської аристократії та створені умови для виникнення Другої світової війни.

Подвійний атомний вибух зі знищенням Севастополя, ескадри та головної бази Чорноморського флоту теж міг стати маленьким детонатором великих подій. Ми можемо суто теоретично припустити, що в Італії диверсанти з власної ініціативи та власними силами вирішили скоїти те, що могло стати початком Третьої, тобто останньої, світової війни. Однак щодо Великобританії навіть чисто теоретично ми такого припустити не можемо. Приватна ініціатива в питанні такої ваги тут начисто виключена. Раптом щось подібне й задумувалося, то тільки на рівні уряду Її Величності.

Чи був сенс британському уряду здійснювати таку акцію? Чи являв собою «Новоросійськ» загрозу для Великобританії?

Уявімо ситуацію: у мирний час «Новоросійськ» ошивається в Атлантичному океані, а на час початку війни одержує наказ на обстріл британського узбережжя.

Із цього нічого доброго вийти не могло. Друга світова війна засвідчила, що лінкори без авіаційного прикриття вкрай вразливі для ударів авіації. Якби «Новоросійськ» у мирний час вийшов на бойове чергування в Атлантику, то за ним було б установлено постійне спостереження. На початку війни його потопили б, не давши змоги наблизитися до узбережжя.

І чи довго застарілий лінкор може знаходиться далеко від своїх баз у районах, де панують флоти противника, у якого є й авіаносці, і бази, і берегові аеродроми?

Тому ніхто й не робив спроб вивести цю посудину в Атлантичний океан у мирний час.

Інший сценарій: триває війна, «Новоросійськ» виходить із Чорного моря... Пробачте, але хто дозволить застарілому лінкору прорватися через Босфор і Дарданелли?

Якщо він прорветься, то хто йому дозволить пройти через Середземне море, у якому панують флоти США, Великобританії та Франції?

Якщо він пройде Середземним морем, то хто його пропустить через британський Гібралтар?

Хто допустить, щоб це корито, обігнувши Іспанію та Францію, вийшло на дистанцію гарматного пострілу в територіальні води Володарки морів?

6

Припустімо, що правителі Великобританії все ж таки б зважилися на знищення «Новоросійська», британські диверсанти потопили лінкор, і ніхто не здогадається, чиїх рук це справа. Однак невже від