Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

   Завагітнівши, Ніколь дуже змінилася. Все частіше вона ставала не поруч з Арманом, а попереду нього, першою відповідала на питання всюдисущих журналістів, не забуваючи посміхнутися: «Правда ж, коханий?» і розповідала про те, що він хотів би залишити лише між ними, ділилася їхніми планами на майбутнє, не попередивши про ці плани його, і завжди підкреслювала який Арман чудовий, ніжний, турботливий, і яка вона щаслива з ним.

   А він, і справді, оточив Ніколь турботою і увагою, намагався виконувати всі її забаганки і капризи, тому що дуже хотів стати батьком. А ще дужче він хотів би, щоб цю дитину йому народила Селін.

   Селін теж мріяла про дитину, їй здавалося, що саме дитина зробить її шлюб з Леонардо щасливим, але вагітність не наступала, тому вона з головою поринула в роботу, щоб не мати часу на гіркі роздуми. Вони з Леонардо працювали разом в новому проекті, грали головних героїв, закохану пару.

    Всюдисущі репортери часто чатували на них з Леонардо, коли вони поверталися зі зйомок і задавали не зовсім зручні запитання.

  Час пологів наближався. Для народження свого первістка Арман і Ніколь вибрали нову сучасну клініку в відомому французькому медичному центрі. Щоб забезпечити дружині комфортне перебування в медичному закладі, Арман арендував для неї цілий поверх лікарні, оплатив послуги  бригади висококваліфікованих акушерів, які повинні були приймати пологи у Ніколь і слідкувати за тим, щоб все було зроблено на вищому рівні.

   Коли настав день пологів, Арман був поруч з дружиною, тримав її за руку і підтримував морально. Він першим взяв на руки свого первістка, якого назвали Даніелем.

   Новина про те, що найвродливіший актор французького кіно став батьком швидко з’явилася в новинах інтернет-видань і популярних глянцевих журналів.

    Селін з Леонардо вийшли з кав’ярні і відразу потрапили під фотокамери репортерів, які чекали на них. Леонардо взяв дружину під руку і першим звернувся до них.

-Доброго вечора, друзі! Як у вас справи?- поцікавився він.

-У нас добре, а як у вас справи?

-У нас теж все добре, все просто чудово! Правда ж, кохана?- звернувся Леонардо до Селін, дивлячись на неї ніжним поглядом.

-Так, у нас все чудово,- Селін посміхнулася у відповідь, вдаючи із себе щасливу дружину.

-Мадам Фор, ви вже чули новину про те, що Арман Арто став батьком?- почулося не зовсім зручне запитання від репортерів, які шукали компрометуючих новин і матеріалів для своїх репортажів.

-Так, звичайно, чула,- спокійно відповіла Селін.

-І що ви можете сказати про цю новину?

-Можу сказати, що я дуже рада за нього і бажаю малюку всього найкращого,- посміхнулася Селін.- Я думаю, що Арман буде чудовим батьком.

-Скажіть, а ви  плануєте народжувати дитину?- не відставали від Селін репортери.

-Ми плануємо народжувати дитину, а ви?- втрутився в розмову Леонардо і обнявши дружину за плечі.- Друзі, вибачте, але на сьогодні досить! Ми втомилися, тому дякую за розуміння!

    Сівши в авто, Селін змахнула з густих довгих вій непрохані сльози і сумно зітхнула.

-Що сталося, кохана? Чому ти так розхвилювалася? Невже через Армана?- Леонардо суворо поглянув на неї.

-Ні…До чого тут Арман?-сердито запитала Селін, поправивши кашеміровий беретик.

-Але чому ж ти тоді так розхвилювалася?- допитувався Лео.

   Селін зітхнула і поглянула на нього своїми великими очима:

-Через дитину…Я дуже хочу народити дитинку, але не можу завагітніти і це мене дуже гнітить…

 -Не хвилюйся, кохана, у нас обов’язково буде дитина. Ти просто зобов’язана народити мені дитину, цей пункт прописаний у нашому шлюбному договорі, не забувай про це!

-Я пам’ятаю!- зітхнула Селін,- і прошу Бога, щоб він допоміг нам…

   Через декілька місяців Селін з Арманом випадково зустрілися на благодійному марафоні на підтримку дітей, хворих на діабет, який організувала волонтерська організація і запросила для участі відомих медійних осіб.

   Ніколь через дитину не змогла бути присутньою на заході, а Леонардо теж довелося терміново полетіти в Париж у справах.

      Арман підійшов до Селін під час перерви і дивлячись на неї сумними очима, повними болю і печалі, тихо запитав:

-Селін, як ти змогла?

-Що змогла?- не зрозуміла вона.

-Як ти змогла розлюбити? Дороги назад вже немає, я це розумію, але я хочу запитати тебе дещо. Мене вже більше року мучить це питання:  скажи, ти мене розлюбила…То ти зараз щаслива?- тихо промовив він.

-Так дивно…Я дивлюся на тебе, Армане, і не впізнаю тебе…Твій голос якийсь чужий і погляд ніби згас,- сумно промовила Селін, дивлячись на нього своїми великими очима.

-Це тому, що там порожнеча. Там немає тебе…Але ти не відповіла мені!

-Я не вірю тобі, Армане!

-Повір, це правда. В моїх очах порожнеча, а в грудях замість серця камінь,- приречено прошепотів Арман.

   Селін обережно простягнула руку, поклала її Арману на ліву сторону грудей і відчула, як його серце шалено калатало.

-Але воно б’ється, я чую його стукіт…

-Б’ється, але тебе в ньому немає,- прошепотів Арман, легенько доторкнувшись до її руки, яка й досі лежала на його грудях.

-Але в ньому є твій син, маленьке янголятко, народжене з любові. Тож нехай твоє серце б’ється заради нього,- промовила Селін,- тому відійди від мене, будь ласка і тримайся подалі!