Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Теракотові зображення тварин та птахів, покладені в могилу, пов’язують з уявленнями про хтонічні божества і душі померлих предків. Вони слугували апотропеями. Глиняні зображення биків, коней, голубів, фалосів, людей з рухомими кінцівками, тощо трапляються найчастіше в могилах, у культових частинах будинків, біля домашнього вогнища. Вони могли бути заміною реальних жертовних тварин, яких офірували певним божествам задля «знаходження порядку». У контексті поховання навіть такі схожі на іграшки «брязкальця» набувають особливого значення. Їх трактують як обереги, що своїм дзвоном відганяли злих духів і були пов’язані з уявленнями про підземний світ.
Міфи та фольклор античних центрів набували своєрідних рис завдяки автономному розвитку кожного з них.
Мистецтво
Мистецтво Скіфії
Звіриний стиль
Оксана Ліфантій
Скіфське мистецтво увібрало у себе орнаментальні традиції не лише скіфів-кочовиків, а й багатьох сусідніх їм народів. Проте головна роль увесь час була саме за першими. Тому переважна більшість присутніх у ньому образів пов’язана саме зі скіфськими міфологією, культами та уявленнями про світ. Хоча людські зображення відомі протягом всього періоду існування скіфської культури, проте існували вони на відносно невеликому наборі речей (поховальні кам’яні стели, поодинокі культові предмети та коштовні прикраси). Отже, можна стверджувати, що основу мистецтва скіфів склав так званий звіриний стиль.
Що таке звіриний стиль? Це зображення фігур чи окремих частин тіла певних тварин або поліморфних (фантастичних, синкретичних) істот у неповторній, оригінальній та переважно високохудожній манері. Образи цього стилю мали міфологічну підоснову, яка водночас гармонійно поєднувалася зі скіфськими уявленнями про живу природу. Ця особливість пояснює використання таких далеких від реального життя прийомів у зображеннях, як гіперболізація, спрощення, так звані зооморфні перетворення, ужиток знаків-символів, а також використання образів фантастичних істот.
Можливо, найяскравішою рисою звіриного стилю є зооморфні перетворення. Це зображення частини однієї тварини як складової або повної фігури зовсім іншої тварини. Часто таке «перетікання» одного в інше поєднується із композиційно складними позами. Фігури переважно диких звірів частіше показані у профіль та зі значною стилізацією, ігноруванням пропорцій тіла, статевих ознак та реалістичності поз. Така схематизація свідчить про те, що в очах майстра узагальнений образ чи навіть лише натяк на тварину був важливішим, ніж реалістичність її зображення.
Зображення тварин на предметах, віднесених до скіфської культури, є настільки оригінальними, що від початку становлення скіфознавства дослідники розглядали їх як самобутнє явище. Першопрохідцями у цьому стали Е. Х. Міннз, Б. В. Фармаковський, М. І. Ростовцев та Г. І. Боровка. Особливо яскравий вигляд такі образи мали на тлі панування геометричних орнаментів та лише поодиноких випадків сильно геометризованих звіриних образів у передскіфський час (наприклад, речі Михалківського скарбу у Подністров’ї, окремі вироби кобанської культури на Кавказі та протомеотської — у Прикубанні).
Темі звіриного стилю присвячено з-понад тисячі спеціальних робіт, багато спеціалізованих збірників, декілька тематичних симпозіумів та конференцій. Однак досі не було остаточно розв’язане жодне з основних питань: де, як і чому виникає цей стиль зображень і чому він стає таким популярним? Менше дискусій існує лише щодо виділення його особливостей для певних регіонів, еволюції мотивів та причин згасання та зникнення.
Проблема існує і з виділенням власне скіфського звіриного стилю серед виробів так званого греко-скіфського мистецтва, які поступово входять у вжиток у «варварському» середовищі з другої половини V та побутують протягом IV ст. до н. е. внаслідок активних контактів із еллінами.
У кого існував
Слід зазначити, що до власне скіфського звіриного стилю можна відносити виключно зображення на речах із території Східної Європи. Тут уже традиційно виділяють три локальні варіанти: степовий, лісостеповий та північнокавказький. Території перших двох практично не виходять за межі сучасної України. У лісостепу жили місцеві землеробські племена та прийшлі кочовики, які завоювали панівну позицію у Східній Європі. На північ від Кавказьких гір (Ставропілля та Прикубання), окрім скіфів, мешкали меоти, синди та населення кобанської культури.
На східніших теренах (від Дону до Алтайських гір) побутували подібні до скіфського звіриного стилю мотиви, які, однак, належать до спадщини ширшого кола народів (савроматів, саків, масагетів та ін.), що не були частиною єдиного зі скіфами релігійного, ідеологічного та естетичного простору, тобто власне скіфської археологічної культури. Проте вчені часто говорять про залученість мистецтва скіфів до цього більш глобального явища, яке ще за радянського часу було назване скіфо-сибірським культурно-історичним простором.
Виникнення
Більшість дослідників погоджується, що скіфський звіриний стиль виникає у місці контакту декількох світів як симбіоз різних ідей та орнаментальних традицій. Найдавнішими можна вважати пам’ятки Північного Кавказу першої половини VІІ ст. до н. е. з речами, що показують перехід від передскіфської до скіфської доби та прикрашені редукованими (частини тіла) зображеннями тварин. Поява цієї іконографії завдячує як місцевим передскіфським традиціям, впливу передньоазійського та іонійського мистецтва, а також міграціям кочовиків, що могли привнести і певні художні імпульси зі східних частин Євразійського степу. Проте далеко не всі дослідники згодні з такими висновками, адже складання бестіарію та набору художніх прийомів відбувалося хоч і динамічно, проте не в один момент, під впливом різних факторів та зі значними локальними особливостями. Таким чином, питання витоків скіфського звіриного стилю ще важко назвати вирішеним.
Що ним оздоблювали
На сьогодні є доведеним, що в цьому стилі переважно оформлювали предмети озброєння та кінського спорядження. Це говорить про те, що саме військове середовище визначало основні канони скіфського звіриного стилю. Крім того, образами тварин оздоблювали речі, пов’язані з культами та церемоніями. Проте, зважаючи на високий ступінь мілітаризації суспільства, у релігійних справах воїни теж грали ключові ролі.
Зображення у звіриному стилі виконували різними техніками, що залежали передусім від матеріалу оздобленого виробу. В архаїчну добу переважали речі виготовлені з рогу та кістки, на які орнамент наносився шляхом різьблення. У класичну — відлиті бронзові, ковані залізні, а також тиснені, відлиті та карбовані з коштовних металів.
Набір образів
Усі зображення тварин поділяють на чотири основні мегаобрази: хижаки, копитні тварини, птахи, поліморфні істоти. Значно менш поширеними (менше як 3 % від загальної кількості образів за підрахунками А. Р. Канторовича) є зображення зайця, риб, дельфіна та навіть верблюда. Перелічені істоти можуть бути показаними як окремо, так і у взаємодії (боротьба, шматування). Задля отримання загальних уявлень про естетичні особливості та міфологічну підоснову скіфського мистецтва, варто докладніше зупинитися на перелічених образах. Однак охопити все розмаїття поліморфних персонажів, у межах цього розділу не можливо.
Хижаки
Цей мегаобраз представлений у скіфському звіриному стилі зображеннями тварин сімейств котячих (Felidae), вовчих (Canidae) та ведмежих (Ursidae). Таке зображення може бути як легко впізнаваною твариною, так і розмитим та узагальненим уявлення про хижака. На приналежність до саме
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.