Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після початку російського вторгнення до Криму нова українська влада відразу ж спробувала залучити лідерів найбільших регіональних фінансово–промислових груп Південного Сходу на свій бік. Губернатором Дніпропетровської області було призначено Ігоря Коломойського. У Донецьку крісло голови ОДА запропонували Ахметову, однак той відмовився обійняти офіційну посаду, і замість нього область очолив інший донецький олігарх — Сергій Тарута. У березні, поки в місті раз у раз спалахували заворушення і прихильники Росії громили офіси та адміністративні будівлі, Ахметов та його люди не робили жодних спроб узяти ситуацію під контроль. Уперше олігарх вирішив втрутитися в ситуацію тільки у квітні, коли сепаратисти вже захопили Донецьку ОДА і проголосили «республіку». У ніч із 7‑го на 8 квітня разом із Миколою Левченком він прийшов до барикад, щоб поспілкуватися з загарбниками і відмовити їх від радикальних дій.
«Увечері, перед тим, як Ахметов приїхав уночі розмовляти до ДонОДА, ми з Миколою Левченком домовилися зустрітися з Денисом Пушиліним, — згадує той день Максим Ровінський. — Зустріч була біля пам’ятника Архангелу Михаїлу, недалеко від адміністрації. У той момент було вже ясно, що Пушилін кимось «заряджений». Він дуже хотів хоч якось легітимізувати «ДНР» і пропонував, щоб ми організували в Донецьку спільні патрулі з представників «ДНР» та міліції. Пушилін почав доводити Левченку, що в ОДА перебувають не наймані «тітушки», а реальні люди, і запропонував сходити туди і поговорити з ними. Але ми не дійшли. Ще на підході Левченка впізнали. Щодо нього ДНРівці поводилися досить агресивно і поривалися його бити. Це були представники соціального дна — п’яні, агресивні, злі. Вони не бажали нічого слухати, кричали, перебивали одне одного. Спілкуватися з ними було неможливо, і тому ми не пішли далі. Сам Пушилін сказав, що не може гарантувати нам безпеки. Після цього ми поїхали. Левченко був роздратований цією ситуацією, але не виявляв жодних намірів привозити до будівлі ОДА Ріната Ахметова. Коли ж я зранку почав читати новини, то з подивом побачив той самий запис переговорів Ахметова з сепаратистами. Виявилося, що Коля вночі повіз туди свого боса. Мені досі здається, що це було якесь спонтанне рішення. Ймовірно, коли Левченко зрозумів, що його авторитету не вистачає, то вирішив підтягнути Ахметова. І тим самим він помножив на нуль і його авторитет. А може, сам Ахметов, дізнавшись про те, що в ОДА нікого не слухають, раптом вирішив піти поговорити з людьми. Але так чи інакше, в той день стало ясно, що Ахметов більше не контролює ситуацію в Донецьку».
Насправді Ахметов та Левченко вирушили до адміністрації, оскільки знали, що український уряд готує його зачистку. 7 квітня до Донецька прилетів віцепрем’єр Віталій Ярема, який збирався віддати наказ про штурм барикад та арешт загарбників ОДА. Рінат Ахметов вирішив поговорити з сепаратистами, щоб попередити їх про підготовку операції, а потім відмовити Ярему від штурму.
Спілкуючись із сепаратистами, Ахметов емоційно умовляв їх сісти за стіл переговорів із владою та вимагати автономії Донбасу, але не відокремлення регіону від України. Такий сценарій цілком влаштовував самого Ахметова, який був зацікавлений у тому, щоб остаточно перетворити Донбас на власне удільне князівство. Олігарх пропонував загарбникам ОДА разом домагатися змін до Конституції, однак ті наполягали, що хочуть до складу Росії.
«Нині вже питання стоїть про повний суверенітет Донецької області і приєднання до Росії. Усе! Люди тепер стоять за це!» — говорили представники так званої ДНР.
Сепаратисти запевняли Ахметова, що готові воювати за відокремлення від України. Олігарх просив відмовитися від кровопролиття, але переконував радикалів, що розділяє їхні погляди, підтримує більшу частину їхніх вимог і готовий разом із ними захищати адміністрацію від українських силовиків, якщо ті спробують зачистити будівлю. Кілька представників сепаратистського угрупування погодилися вирушити разом з Ахметовим на переговори до Віталія Яреми. На зустрічі віцепрем’єр пообіцяв їм, що не штурмуватиме ОДА. 8 квітня, коментуючи ситуацію журналістам, Ярема заявив, що штурм був скасований, тому що загарбники погодилися здати раніше захоплену зброю та звільнити будівлю адміністрації. Однак ці обіцянки так і не були виконані. У підсумку Ахметов просто допоміг сепаратистам виграти час.
Того ж дня українські силовики зачистили від сепаратистів захоплену обласну адміністрацію у Харкові. У цьому місті не знайшлося свого Ахметова (чи Дунаева з Гороховим, як у Луганську), і ніхто не перешкоджав штурму. Після цієї зачистки масових проросійських акцій чи спроб захоплення будівель у Харкові більше не було. Україна повністю відновила контроль над регіоном. У Донбасі ж, де від силового сценарію відмовилися, спроби пошуку компромісу та мирного розв’язання кризи ні до чого не призводили, і ситуація ускладнювалася далі.
Деякий час у суспільстві існувала впевненість, що Ахметов може зупинити заворушення в Донецьку, варто йому лише цього захотіти. Але візит Ахметова на барикади показав, що його аргументи не працюють. Сепаратисти не послухалися олігарха і не побажали поступатися.
До прихильників територіальної цілісності України Рінат Ахметов, як і представники місцевої влади, жодного інтересу не проявив. Ані він, ані його люди жодного разу не прийшли на українські мітинги, щоб підтримати тих, хто справді хотів зберегти Донбас у складі України та прагнув миру, а не війни. За своїм світоглядом Ахметов, Левченко та інші політики «ахметівського» крила були набагато ближчими до сепаратистів, ніж до прихильників територіальної єдності. Але загравання з проросійськими формуваннями олігархові не допомогли. Через чотири дні після дебатів під ОДА на Донеччину ввійшли російські диверсанти, які остаточно поклали край усім спробам домовитися. Регіон почав швидко занурюватися у кривавий хаос.
На очах в Ахметова починалася війна, і два стільці, на яких він тривалий час намагався всидіти, разом перетворилися на два палаючих факела. Опинившись між цих двох вогнів, найбагатша людина України ще довго не могла повірити в те, що трапилося. До самого літа Ахметов видавав безглузді та істеричні звернення, які були адресовані всім одразу і нікому конкретно, і тому викликали в усіх тільки роздратування. Кульмінацією цього абсурду стала акція «Голос Донбасу», що отримала в народі назву «Гудок». 19 травня, коли сепаратисти вже провели свій незаконний референдум, проголосили дві «незалежні республіки», а на півночі Донецької області йшли бойові дії із застосуванням артилерії
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
