Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Коли повернулася додому, виявилося, що мама Міна дзвонила тітці Мі Ре і навіть приходила до нас додому. Про що вони розмовляли, я так і не дізналася. Тільки тітка повернула мені мобільний телефон, який дядько забрав у мене кілька місяців тому. Дядько навіть не дивився в мій бік. А між ними самими панувала якась напружена атмосфера. Мені було сказано підніматися до себе в кімнату. Мене не покарали, не питали, де я ночувала цієї ночі, і, що найдивовижніше, дядько був абсолютно тверезий.   

 Здавалося, що все налагодилося. Моє життя знову увійшло у своє звичне русло. Мін був зі мною поруч, і мені здавалося, що я закохуюся і прив'язуюся до нього дедалі більше. Не сумнівалася в тому, що він любить мене і що я потрібна йому. У нас справді був особливий зв'язок, ми немов відчували одне одного на відстані.   

 Між нами не було порожнечі, яку чимось потрібно заповнювати. Ми стали ближчими одне до одного. Не тільки фізично. Точніше, фізична близькість наша була досить невинна. Іноді мені навіть здавалося, що він ставиться до мене, як до дитини. Міну подобалося торкатися до мене, до мого волосся, і стискати мене в обіймах, але він ніколи не був надто наполегливим. У такі моменти часто згадувала його слова про те, що він боїться зробити мені боляче. У нього була справді досить важка рука, але з кожним разом його обійми ставали ніжнішими. Часом він все одно міг мене затиснути дуже сильно, але мій здавлений стогін або зітхання послаблював його хватку. 

 У нашому житті достатньо було романтичних і милих моментів, що впліталися в історію під назвою Йон-Мін. Чула, що нас так називали в школі: «парочка Йон-Мін». Бок Су частенько називала Джи Міна моїм миленьким чоловіком. І мені подобалися її жарти, тільки сама я його так не називала. Так далеко не забігала вперед.  

 Мін залишався для тітки бажаним гостем, і я бачила навіть деяку дивину в її поведінці щодо нього. Аж надто вона по-родинному до нього зверталася.  

 Одного разу я дізналася чому. Коли тітка трохи випила зі своїми подругами, у неї розв'язався язик. Мама Джи Міна, того дня, коли прийшла до нас додому, просила віддати мене за її сина. Я на якийсь час навіть дар мови втратила. Його мама піднесла тітці і дядькові якийсь цінний подарунок. Що це, тітка не зізналася. Але, схоже, тітці й дядькові, особливо тітці, ця ідея дуже сподобалася. Дядько мене взагалі останнім часом не помічав.   

 Не можу сказати, що я засмутилася через те, що дізналася. Якось дивно виходило. Хоча, з іншого боку, ми з Джи Міном ще навіть школу не закінчили. Буває, що батьки домовляються про одруження дітей ще в зовсім юному віці і без відома самих дітей.  

 Я довго думала над цим. І не знала, як усе ж таки до цього ставитися. У жартах Бок Су була лише частка жарту. Але... що думає про це сам Джи Мін? І... нам зарано думати про шлюб.  

- Ти знаєш, про що твоя мама говорила з моєю тіткою? - запитала я у Джи Міна.  

- Знаю.  

 Він знає. Ось як. Ну звісно, він знав. Мін говорив своїй мамі про щось таке. Щоправда, у досить дивних виразах: він хоче мене залишити. У сенсі, залишити? Хоче, щоб я залишилася з ним.   

- Я хочу, щоб ти залишилася зі мною, - промовив він, немов на підтвердження моїх думок. - Одного дня я запитаю: чи дозволиш ти забрати тебе у твоєї сім'ї? Станеш частиною МОЄЇ родини?  

 Я мало не задихнулася від хвилювання.  

- Дихай, - промовив Мін, дивлячись на мене, немов гіпнотизуючи.  

 Я не могла відірвати від нього здивованого погляду. Слухняно зробила вдих.  

- Але ти повинна трохи підрости. Ти маєш бути старшою.  

 Я зробила ще один вдих.  

- Звісно ж, - видихнула, - ми ще занадто молоді для цього. Сім'я і шлюб - це доволі серйозно і... Коли прийде час, я відповім, що згодна стати частиною твоєї сім'ї.   

 Мін усміхнувся.   

- Тільки не передумай, - промовив він, обіймаючи мене.  

 Я заперечно похитала головою і пригорнулася до його плеча.  

 Як я можу передумати? Він уже для мене єдина дорога і рідна серцю людина.